Головна » Файли » Географія 10 клас

Індія
07.02.2016, 10:45

 

Транспорт

 

Транспортна система Індії враховує її розміри і відповідає рівню розвитку. Головний вид транспорту — залізниці, які побудовані ще в XIX ст. в інтересах англійського панування. Довжина їх перевищує 60 тис. км (четверте місце в світі). Найгустіша мережа залізниць на Індо-Ганґській рівнині, найважливіше значення мають лінії: Делі — Мумбай, Делі — Калькутта, Калькутта — Мумбай,
Колись розвинений водний транспорт на річці Ґанґ занепав внаслідок конкуренції залізниць. Автомобільний транспорт нерозвинений. Причини — відсутність автопарку і доріг з твердим покриттям, брак пального. Повітряний і морський транспорт тільки почали розвиватися і їх значення особливо важливе в зарубіжних зв'язках. Найбільшими морськими портами є Мумбай, Калькутта, Ченай, спеціалізованими — Кандла, Мармаґан, Кочин, Вішакхапатнам, Парадіп. Найбільші аеропорти знаходяться в Делі, Мумбаї і Калькутті. Покладено початок трубопровід¬ному транспорту: один нафтопровід тягнеться від Аравійського моря до центральної частини Індо-Ґангської рівнини, другий — сюди ж з Ассаму і від Калькутти.
Поряд з сучасними видами транспортна система Індії включає і доіндустріальні види — гужовий і в'ючний, і їх роль дуже значна. Мільйони тонн вантажів перевозять і переносять бики, буйволи, віслюки, мули, яки, верблюди, слони, носильники і рикші. Географія цих транспортних засобів зумовлена розміщенням населення і природним середовищем.

 

Нематеріальна діяльність

 

У цьому секторі економіки зайнято лише 14 % (а з транспортом, комунікаціями і комунальним господарством —17 %) працюючого населення країни. Це дуже мало порівняно з розвиненим світом і характеризує рівень відставання індійської економіки. В структурному плані найбільш відсталими є професійні (медицина, освіта) і персональні послуги. Більша частина індійців неспроможна купувати і не купує ніяких послуг.
У територіальному плані концентрація нематеріальної діяльності характерна для великих міст, особливо Мумбаю, Делі, Калькутти. Винятком є, знову ж таки, доіндустріальні форми. Старі міста, які індуїсти вважають священними, забиті людьми, що «обслуговують» паломників і живуть за їхній рахунок. Це брахмани (жреці), різного роду «святі», сторожі, погоничі слонів, факельники, танцюристки, музики, факіри, перукарі, міняйли тощо.
Індія має різноманітне й багате природне середовище і багато культурних пам'яток світового значення. Проте туризм у цій країні розвинений порівняно слабо: місцевий — внаслідок бідності населення, міжнародний — через відсутність відповідної інфраструктури.
Новим важливим сектором господарства Індії стали наукові дослідження і розробки. Вони здійснюються переважно в державному секторі, охоплюють суто індійську проблематику (вивчення мусонів, проблем іригації, місцевих галузей рослинництва і тваринництва) та йдуть у ногу зі світовою наукою. Академії наук загальноіндійського значення є в Делі, Банґалорі, Аллахабаді та Калькутті. Дослідження в галузі атомної енергії мають місце в Мумбаї та його оточенні, в галузі електроніки — в Пуні, Бхубанешварі, Банґалорі, Гайдерабаді і Тіруванантапурамі. Центрами космічних досліджень стали Банґалор, Ахмадабад і Тіруванантапурам. Біля Тіруванантапурама в штаті Керала на березі Індійського океану знаходиться індійський космодром. Поширюється практика створення «технологічних парків» і «вільних технологічних зон».

 

Визначні пам'ятки

 

У Делі — Червоний форт, Джама Масджід, Радж Гхат, Джантар Мантар, храм Лакшмі Нараян, Кутаб Мінар, Індійські ворота, будівля Секретаріату, Раштрапаті Бхаван, Будинок Парламенту, Національний музей, Національна галерея сучасного мистецтва, Музей Дж. Неру, Музей національних ремесел, зоопарк, усипальня Сафдарджунга, Велика мечеть, Зал громадських прийомів Великих Моголів, палац Ранг-Махал, Перлова мечеть, башта XII ст. Кутб-Мінаре, нержавіюча століттями металева колона — одне з чудес світу. У Бомбеї — церква Св. Іоанна, Музей принца Уельського, собор Святого Томаса, Акваріум Тарапоревала, музей Західної Індії, парк Вікторія Гарднз із зоопарком, печери Канхері з барельєфами II-IX ст., декілька храмів VII ст. На горбах Малабар розташовані живописні Висячі сади і парк Камала Неру, храм Махалаксмі, усипальня і мечеть Хаджі Алі, планетарій Неру, острови Елефанта, Національний парк Крішнагірі Упаван, пляж Манорі Біч, Монплезір, печери Джогешварі і басейн.

 

Корисна інформація для туристів

 

Індія привертає туристів екзотикою і дешевизною. На вулицях, в садах, парках і на дорогах будь-якого міста країни мирно ходять тварини, ігноруючи автомобілістів.
Велика кількість магазинів і магазинчиків справляє на туристів приголомшуюче враження. Тут можна купити практично все. У Індії прийнято торгуватися, але не так, як в арабських країнах. Тут добиваються знижки на товар по так званій голландській схемі: названа торговцем ціна поступово знижується з вимовлянням магічного слова «дорого». У процесі торгу велике значення відіграють інтонація і жестикуляція. Якщо індус згоден, він гойдає головою з одного боку в інший, якщо ні — киває зверху вниз. Паперові гроші — рупії — можуть бути брудними і потертими. Якщо купюра має дирки, її приймуть до оплати, але якщо відірвані кути або порвані краї — її необхідно замінити.
Будь-який заклад, де можна перекусити, називається рестораном. Після трапези офіціант приносить рахунок і кладе його лицевою стороною вниз. Оплачувати його прийнято крупною купюрою, що перевищує вартість обіду. На чай прийнято давати 10 % від загальної суми рахунку. Їжа в Індії незвичайно дешева. Індуїзм забороняє вживати спиртні напої, тому в ресторані їх не подають, але в деяких закладах дозволяють приносити з собою. По п'ятницях в Індії дотримується сухий закон, і алкоголь не можна дістати ні за які гроші.
У Індії не прийняті рукостискання. Замість цього індуси використовують традиційний жест: піднімають сполучені долоні до підборіддя, як для молитви, і похитують головою із словами: «Намаєте». Таким чином місцеві жителі вітають не тільки один одного, але і своїх гостей.

 

Внутрішні відмінності й міста

 

Величезна Індія має різноманітне природне середовище і неоднакові історичні, етнічні та економічні характеристики. Адміністративно-територіальний поділ враховує це різноманіття. Найчастіше штати групують у п'ять великих зон: Північний Захід, Північний Схід, Захід, Центр і Південь. Це також величезні території і всередині них є свої відмінності.

Північний Захід. На нього припадає 31 % території і 29 % населення. Північ зони займає гірська система Гімалаїв. Тут розташовані штати Джамму і Кашмір та Ґімачал-Прадеш. Для них характерна вертикальна зональність природи і господарства. Населення зосереджене в гірських долинах, найбільша з них Кашмірська долина між Великими і Малими Гімалаями. М'який клімат і мальовничі ландшафти є принадою для туристів. Відомими курортами стали Срінаґар і Шимла. Південь зони займає величезний за територією штат Раджастхан. Це пустеля Тар. Оазисне землеробство і кочове скотарство — головні заняття населення. Місцеві центри, колись це столиці маленьких князівств, також приваблюють туристів своїми пам'ятками середньовіччя.
Між горами на півночі і пустелею на півдні простягнулась частина Індо-Ґанґської рівнини. Саме вона уособлює зону і є найважливішою частиною Індії. В природному відношенні це частина Пенджабу, Доаб (вододіл Інду і Гангу) і Середній Ґанґ (межиріччя Гангу і Джамни). В адміністративному плані це штати Пенджаб, Хар'яна і Уттар-Прадеш.
Індо-Ґанґська рівнина в межах Північного Заходу — найважливіше історичне ядро країни. Тут зародилися релігії індуїзму та буддизму. Великі індійські держави існували в басейні Середнього Гангу ще на початку І тисячоліття до н.е. Пізніше цю територію назвали Хіндустаном. Доаб був ядром великих державних утворень у середні віки. Теплий клімат, родючі алювіальні ґрунти і багато вологи сприяли виникненню тут розвиненої землеробської культури і високої густота населення. За словами Е. Реклю, ця частина Індії являла собою «віковий фокус притягання для численних завойовників, зваблених її багатством і родючістю». Зараз особливості цієї частини Індо-Ґанґської рівнини в країні визначаються її сільським господарством, містами різних історичних епох і тим, що тут знаходиться столиця Індії.
На Північний Захід припадає понад 2/5 зрошуваних площ країни. Тут вирощують 2/3 пшениці, понад 1/4 бавовнику і більш як 1/2 цукрової тростини. Особливе значення зони у виробництві товарного зерна, її називають «пшеничною житницею».
Головним природним диференціюючим фактором на Індо-Ґанґській рівнині є опади, що їх приносять мусони. Кількість їх збільшується в напрямку із заходу на схід. Саме цим і визначаються місцеві територіальні відмінності в особливостях і структурі сільського господарства. Концентрація посівів пшениці і бавовнику зменшується із заходу на схід, далі вони зовсім зникають, поступаючись місцем рису і цукровій тростині, згодом з'являються такі культури, як джут і чай. У цьому ж напрямку зростає густота населення, але оскільки одночасно знижується і питома вага зрошуваних земель, то землеробство дедалі більше залежить від примх мусону, а товарність зернового господарства падає.
Західні штати Пенджаб і Хар'яна мають найвищі показники розвитку сільського господарства в Індії. Тут чимало ферм американського типу, потроху впроваджується машинна техніка. Великою є частка зрошуваних земель і повторних посівів, висока товарність зернового господарства поєднується з посівами фуражних культур.
Індо-Ґанґська рівнина являє собою найбільший масив родючих алювіальних ґрунтів у світі і є одним з найбільших і найважливіших сільськогосподарських районів світу. Тільки в Індії тут живе і годується 360 млн чоловік, а як узяти разом Пакистан, Індію і Бангладеш, то ця цифра зростає до 600 млн чоловік.
Промислове обличчя Північного Заходу представлене кустарним і дрібним виробництвом, цукровими заводами в долині Ґанґу і текстильними фабриками Канпура. Новим стало використання гідроресурсів басейнів Інду та Ґанґу, розвиток складного машинобудування та хімії. Найбільшим промисловим центром тут залишається Канпур, заснований у XVIII ст. англійцями. Останнім часом наміти¬лися своєрідні «коридори зростання», які трьома радіусами відходять від Делі — вздовж Ґанґу, на північ і в напрямку Мумбаю. Саме в них створюються нові промислові центри і вузли: Бхакра-Нанґал, Хардвар, Матхура, Кота.
Численні міста Індо-Ґанґської рівнини відображають її історію. Тут знаходяться центри індуїзму, що виникли в незапам'ятні часи на берегах священного Гангу. Серед них Хардвар, Матхура, Аллахабад, Варанасі, Айодх'я. За легендами, це місця народження богів або їх найстародавніших храмів, місця виходу на рівнину або злиття священних річок. Міста ці живуть за рахунок паломників, які невпинним потоком йдуть сюди з усіх кінців країни. На релігійне свято в Аллахабад один раз в одинадцять років збирається до 15 млн віруючих. Особливу роль відіграє невелике поселення Бодх-Ґая (штат Біхар), пов'язане з життям Будди. Це священний центр буддистів усього світу і сюди йдуть паломники зі Шрі-Ланки, країн Індокитаю, Японії, Китаю, Монголії і Тибету.
Середні віки найяскравіше представлені містами Аґра з мавзолеєм Тадж-Махал і Амрітсар з «Золотим храмом» сикхів.
Делі (9 млн жителів) лежить на правому березі Джамни, притоки Ґанґу. Це одне з найстаріших міст країни. У 1911 р. сюди з Калькутти було перенесено столицю Британської Індії, але ще до цього Делі був неодноразово столицею різних державних утворень, у тому числі могутніх мусульманських середньовічних держав: Делійського султанату (1206-1526 рр.) та імперії Великих Моголів (1526—1803 рр.). Вузлове положення Делі в межах індійського субконтиненту зрозуміле, в битвах на полях навколо нього неодноразово вирішувалася доля Індії. Саме тут між Гімалаями і пустелею Тар проходять шляхи з долини Інду в долину Ґанґу.
У національному масштабі Делі — насамперед столиця з усіма її атрибутами і головний культурний центр. Це місто численних історичних та архітектурних пам'яток, що втілюють синтез індуїзму та ісламу, і головний центр туризму в країні. В Делі багато наукових установ і навчальних закладів. Це також великий транспортний вузол. За розвитком інших функцій — торгово-фінансова, промислова — Делі поступається Мумбаю, Калькутті. У колоніальну епоху Делі був типовим для Індії кустарно-ремісничим центром. Зараз у місті до традиційних галузей додалися точне і середнє машинобудування, різноманітні хімічні виробництва, створюються «промислові парки» для розміщення дрібних підприємств. Навколо Делі в радіусі 30-50 км з'явилася ціла низка нових промислових міст.
Місто поділяється на Новий Делі і Старий Делі, які дуже різняться між собою. Новий Делі був побудований за єдиним планом ще колоніальними властями. В ньому мешкає 1/10 населення. Тут прокладені широкі й прямі вулиці та бульвари, багато зелені, розміщені державні установи і багаті особняки. У старому місті, де зосереджено 9/10 жителів, вузькі, криві вулиці, хаотичне нагромадження жител, виробництва і закладів торгівлі. Стихійне зростання міста за рахунок сільських мігрантів породжує нові труднощі і диспропорції.

Північний Схід. Ця зона охоплює 21 % території і 26 % населення країни. Найбільшими штатами тут є Біхар, Орисса, Західна Бенгалія та Ассам. Господарське життя концентрується в долині Нижнього Ґанґу, в його дельті, а також на плато Чхота-Наґпур. Ассамо-Бірманські гори і гірська Орисса вкриті непрохідними вологими лісами, де проживають невеликі народності і племена, рівень розвитку яких надзвичайно низький. У національному масштабі Північний Схід виділяється як основна зона рисосіяння, провідний виробник джуту і чаю. Тут знаходиться Калькутта і головний район важкої індустрії з багатими енергетичними і сировинними ресурсами.
Рис, джут і чай — найважливіші сільськогосподарські культури Північного Сходу. Вирощують понад 2/5 рису, 3/4 чаю і весь джут Індії. Джут і чай, як товарні та експортні культури, мають загальнонаціональне значення, рис — споживча місцева культура. Природні умови Північного Сходу (алювіальні ґрунти, максимальна в країні кількість опадів, фактична відсутність сухого сезону) дають можливість збирати 2-3 врожаї рису впродовж року без штучного зрошення. Це зумовило високу густоту населення (в середньому 500- 800 чоловік на 1 км кв). Величезний «тиск на землю» сприяє збереженню доіндустріальних аграрних відносин і заважає модернізації виробництва. В сільській Індії Північний Схід є найвідсталішим і найбіднішим і, одночасно, найзаселенішим.
Калькутта (15 млн жителів) належить до найбільших міст не тільки Індії, а й світу. Місто засноване в 1690 р. англійцями і до 1911 р. було столицею Британської Індії. Розташування Калькутти на субконтиненті ексцентричне, клімат її дуже важкий для європейців, але саме через неї до відкриття Суецького каналу проходив найзруч¬ніший шлях для колонізаторів у долину Ґанґу. Калькутта, через яку викачувалися незліченні ба¬гатства, відразу перетворилася на цитадель англійського капіталу в Індії, у важливий торгово-фінансовий і промисловий центр та порт.
Економіко-географічне положення Калькутти в незалежній Індії змінилося. При поділі Британської Індії в 1947 р. Калькутта втратила значну частину свого найближчого хінтерланду, яка нині є територією Банґладеш. Місто розташоване на лівому березі одного з рукавів дельти Ґанґу — на річці Хуґлі за 225 км від моря. В результаті зміщення русла Ґанґу в Хуґлі надходить дедалі менше води, вона міліє і це обмежує тоннаж суден, які можуть заходити в порт. Спроба змінити становище шляхом будівництва греблі на Ґанґу і аванпорту на Хуґлі вирішує справу лише частково. І все ж значення Калькутти для Індії залишається величезним. Це фінансово-торговий, промисловий, транспортний, науковий і культурний центр.
Промисловий профіль Калькутти представлений всіма галузями, які є в Індії. Ще в колоніальну епоху величезних розмірів тут набула джутова промисловість — одна з двох головних галузей тодішнього фабричного виробництва. Зараз концентрація текстильних (джутових) фабрик тут одна з найбільших у світі. Одночасно в місті розвинулися металообробка, різноманітне машинобудування і хімічне виробництво, а також галузі, продукція яких розрахована на місцевий попит. Більша частина промислових підприємств розміщена в приміській зоні, яка простягнулась майже на 100 км уздовж обох берегів Хуґлі на північ від Калькутти. У власне Калькутті знаходяться фінансово-торгові, наукові та культурні заклади, а також підприємства третинного сектора економіки.
Калькутта набула слави через свої соціальні контрасти. Тут немає старого міста, але райони, де живе основна маса населення, різко відрізняються від багатого і респектабельного центру.
Безробіття і злиденність поєднуються з відсутністю елементарних зручностей, антисанітарією і величезною скупченістю людей. Густота населен¬ня досягає неймовірних розмірів — 4000 чоловік на 1 га. Повільно розв'язуються численні проблеми міського господарства, особливо транспорту. Вулиці займають лише 6 % території Калькутти (у більшості великих міст світу — 24-30 %).
Промисловий комплекс Дамодарської долини і плато Чхота-Наґпур розташований на захід від Калькутти на стику штатів Західна Бенгалія, Біхар і Орисса. Ця північно-східна частина Декану унікальна в Індії за розмірами і різноманітністю мінерально-сировинних ресурсів. Тут видобувають 3/4 вугілля країни, зокрема все коксівне, і 2/3 залізної руди, а також слюду, хроміти, боксити, марганець, мідь, уран, неметалічні копалини. Головним є поєднання вугільного басейну долини річки Дамодар і залізорудних басейнів плато Чхота-Наґпур. За роки незалежності тут утворився вугільно-металургійний комплекс виробництв, який називають «індійським Руром». Він включає видобуток палива і сировини, ТЕС і ГЕС, чорну та кольорову металургію, хімічну і цементну промисловість, транспортне і важке машинобудування. Цей промисловий комплекс є унікальним в Індії і, якщо не брати до уваги Китай, єдиним у слаборозвинених країнах. Для району не характерні легка і харчова промисловість, кустарне і дрібне виробництво. Промисловий ландшафт тут досі своєрідний. Часто гірницькі селища і навіть великі міста з усіх боків оточені джунглями або масивами примітивного землеробства.
Серед півтора десятка міст району, з яких переважна більшість молоді, виділяються Джамшедпур, Дурґапур і Ранчі.Джамшедпур виник ще 100 років тому як перший в Індії металургійний центр. Зараз промислова структура міста вже різноманітна — метал, труби, локомотиви, сільськогосподарський реманент, автомобілі, хімікати. Дурґапур — нове місто з металургійним комбінатом, заводами спеціальних сталей і гірничошахтного устаткування. Ранчі — новий важливий центр машинобудування країни з заводами важкого машинобудування, литва і поковок та важких металорізальних верстатів. У ньому знаходиться проектний інститут машинобудування.

Центр. Ця зона представлена лише одним штатом — Мадх'я-Прадеш (площа 350 тис. км кв, населення — 66 млн чоловік). Це переважно гірська, вкрита джунглями територія, яка відокремлює Індо-Ґанґську рівнину від плато Декан. Тут підвищена частка малих народів і племен, а рівень розвитку один з найнижчих в Індії. Водночас штат надзвичайно багатий на природні ресурси: залізна і марганцева руди, вугілля, боксити, ліс, гідроенергія. Територіальна структура господарства штату досить своєрідна і нагадує Центральний масив Франції чи район Тосан в Японії. Найменше розвинена внутрішня частина, єдиного центру немає, мало пов'язані між собою окраїни тяжіють до сусідніх штатів. Саме в цьому штаті було побудовано металургійний комбінат у Бхілаї.

Захід. Захід об'єднує два штати: Ґуджарат і Махараштру, а також колишні португальські колонії Ґоа, Даман і Діу. Це 16 % території і 14 % населення Індії. В природному відношенні це низовини Ґуджарату, західна частина Декану, Західні Ґати і Конканське узбережжя. Зона є найрозвинутішою частиною Індії. Це стосується і виробництва з його кількісними й, особливо, якісними показниками, і рівня урбанізації, і рівня життя населення. Таке становище склалося історично. Ще в доколоніальні часи тут стикувалися важливі торгові шляхи: морем, використовуючи південно-західні і північно-східні мусони, в Південно-Західну Азію і Східну Африку; суходолом на Індо-Ґанґську рівнину, а область деканських лав слугувала найзручнішим проходом з Індо-Ґангської рівнини на південь Індостану. Вже в XIV-XVIII ст. тут процвітали мореплавство, портові міста, торгівля, нагромаджувалися капітали, з'явилися підприємці. Можна стверджувати, що якби не колоніальні захоплення Англії, то цей район став би першим районом промислового перевороту в Індії. В XIX ст. на розвитку району позитивно позначилися попит у Європі на бавовну (в зв'язку з Громадянською війною у США в 1861—1865 рр.) і відкриття в 1869 р. Суецького каналу. Напередодні проголошення незалежності Захід був уже тією частиною Індії, де головну роль відігравав національний капітал.
Сільське господарство Заходу пов'язане з двома природними середовищами. На добре зволоженому узбережжі панує рис. На Декані і в Ґуджараті з їх посушливим кліматом — просо. Захід є також головним постачальником бавовни в країні (майже 1/2 її зборів).
На Заході немає покладів вугілля. Його везуть сюди через всю Індію з Північного Сходу. Але тут рано почала розвиватися гідроенергетика, а тепер і атомна енергетика. Важливу роль відіграло відкриття на березі Камбейської затоки і на шельфі Мумбаю найбільших в Індії родовищ нафти. Захід є головною промисловою зоною Індії. На нього припадає більше 1/3 вартості продукції фабрично-заводського сектора (без кустарної і дрібної). Традиційною галуззю тут є бавовняна (майже 1/2 національного підсумку). її розвиток ще в колоніальні часи стимулювався такими факторами: близькість сировини, наявність великого порту, діяльність місцевого фінансового капіталу, вологий морський клімат на узбережжі. Як і в інших аналогічних районах світу текстильне виробництво сприяло нагромадженню капіталів, появі кваліфікованої робочої сили, а згодом хімічної і машинобудівної галузей. Нині Захід є головним у країні районом текстильної, нафтопереробної, хімічної промисловості і машинобудування, включаючи загальне, електротехнічне і транспортне. Головними містами Заходу є Мумбай, Пуна і Ахмадабад. Уже зараз тут можна спостерігати появу майбутнього промислового поясу, який простягатиметься вздовж узбережжя від Мумбаю до Ахмадабаду.
Мумбай (Бомбей, 15 млн жителів) — осердя Західної зони і одне з найбільших міст світу. Він розташований на острові, який сполучається з материком дамбами і мостами. Місто засноване в 1672 р. як опорний пункт англійців на заході субконтиненту і в цьому його історія подібна до історії Калькутти і Ченаю (Мадраса). Суперником Калькутти Бомбей визначився після відкриття Суецького каналу, ставши найближчим до Європи індійським портом. Зручні проходи в Західних Ґатах, через які були прокладені перші залізниці, дозволили з'єднати Бомбей з внутрішньою частиною країни. Глибоководний порт Мумбаю не має собі рівних в Індії: за вантажообігом він перший, через нього проходить майже половина індійського імпорту. Зв'язки міста з Західною Європою, США і країнами Перської затоки активніші, ніж Калькутти. Мумбай претендує на роль головного фінансово-торгового, промислового, транспортного і наукового центру країни. В цьому відношенні його місце в Індії подібне до місця Нью-Йорка в США.
У Мумбаї знаходяться штаб-квартири найбільших банків і корпорацій Індії. Це значний центр оптової та роздрібної торгівлі і в цілому сфери обслуговування. В ньому більш прогресивне співвідношення між фабричною і кустар¬ною промисловістю. Традиційне бавовняне виробництво і зараз відіграє важливу роль, але поступово на перший план виходять нові для Індії неметаломісткі галузі середнього і точного машинобудування, в тому числі електротехнічне, електронне, виробництво засобів зв'язку, приладобудування. Виробляють текстильні й металорізальні верстати, вантажні і легкові автомобілі, електротехніку та електроніку. Значного розвитку набула нафтопереробка і нафтохімія, фармацевтика, поліграфія. Для Мумбаю, навіть більше ніж для Калькутти, характерна «столична» різноманітність виробництв, зумовлена величезними розмірами міста і його ринку. Серед наукових установ виділяється атомний дослідний центр. Мумбай — відомий у світі центр кіноіндустрії — своєрідний індійський Голлівуд, хоча на цю роль небезпідставно претендують також Ченай і Калькутта.
Соціальні контрасти в Мумбаї проявляються навіть чіткіше, ніж в інших індійських містах. Водночас в Індії Мумбай виділяється як європеїзоване і промислове місто. Тут більше нового, сучасного, вищі показники грамотності, виробництва і споживання на душу населення. Територіально Мумбай давно вже вийшов за межі острова, на якому виник. Зараз його метрополітен охоплює Конканський берег в радіусі 50 км. Але й тут, на вузькій смузі низовини, притиснутій до моря стіною Ґатів, уже також тісно. За цих умов супутниками Мумбаю стають не лише узбережні міста, а й міста на Деканському плоскогір'ї по той бік Ґатів на відстані майже 150 км від Мумбаю.

Південь. До його складу входять штати Андхра-Прадеш, Тамілнад, Карнатака, Керала та острови в Аравійському морі і Бенгальській затоці. На них припадає 19 % території і 23 % населен¬ня Індії. Південна Індія — це низовини Малабарського та Коромандельського берегів, південні гірські масиви і розташована між Західними та Східними Гатами частина Декану.
На відміну від індоарійської півночі Південну Індію часто називають дравідською. На півночі й заході Індії переважають народи південної гілки європейської раси. Розмовляють вони індо-арійськими мовами індоєвропейської мовної сім'ї. Народи Півден¬ної Індії становлять перехідну форму між європеоїдною та еквато¬ріальною расами і розмовляють мовами дравідської мовної сім'ї. Гадають, що дравіди населяли Індостанський субконтинент ще до того, як у II тисячолітті до н.е. в Пенджаб, а потім і в долину Гангу почали проникати з північного заходу скотарські племена аріїв. Уже в давнину в Південній Індії існували держави з високим для свого часу рівнем цивілізації. Пізніше вони стали важливими історичними ядрами сучасної Індії. У середні віки Південна Індія менше зазнава¬ла мусульманських вторгнень і їх впливу. Вона надзвичайно багата на пам'ятки індуїзму в їх чистому вигляді. Особливо багатий Південь на храмові індуїстські комплекси.
Структура сільського господарства Півдня обумовлена різнома¬нітністю природного середовища. На узбережжях домінує рис. На Декані — просо, а з непродовольчих — бавовник. Висока концент¬рація цукрової тростини, олійних культур, в першу чергу арахісу і тютюну. Південь — головний район плантаційних культур.
Проблема зрошення на Півдні є такою ж гострою, як і на Північному Заході і Заході. Воно бажане навіть у штаті Керала, клімат якого наближається до екваторіального і де майже немає сухого сезону. Продуктивність суходільного землеробства Декансь¬кого нагір'я значно менша за середньоіндійський рівень. У цілому на Південну Індію припадає більш як 1/5 зрошуваних земель країни. Найрозвинутішою іригаційна мережа є на Коромандельському узбе¬режжі в пониззях річок Кавері, Крішни і Ґодаварі. Вона зрошує один з найдавніших осередків землеробської культури і належить до найпотужніших у світі. Завдяки їй Коромандельський берег у штатах Тамілнад і Андхра-Прадеш менше від інших рисових районів залежить від примх мусонів і поступово перетворюється на «рисову житницю» з надлишками зерна.
Обсяг промислового виробництва на Півдні менший, ніж на Заході і Північному Сході. Мінеральні ресурси тут досить різноманітні, але вузькість паливно-енергетичної бази стримує їх використання і роз¬виток промисловості в цілому. Найзначнішим енергетичним ресур¬сом є гідроенергія. Використовують також родовища місцевих лігні¬тів. Важливими галузями промисловості є легка і харчова. Покладено початок металургії і машинобудуванню. Головні міста Півдня — Ченай, Банґалор і Вішакхапатнам.
Ченай (Мадрас, 7 млн жителів) заснований в 1639 р. як опорний пункт англійців на півдні Індії. Згодом місто перетворилося на один з трьох головних центрів англійського панування і стало важливим портом і промисловим центром. Зараз Ченай — третій за значенням торгово-фінансовий, промисловий, транспортний і культурний центр Індії. Старі галузі його промисловості пов'язані з переробкою сільськогосподарської продукції. Тепер розвивається машинобудування, нафтопереробка і нафтохімія. Налагоджено виробництво дизельних двигунів, автомобілів, велосипедів, пасажирських вагонів, приладів і засобів зв'язку.
Банґалор (5 млн жителів) розташований на плато на висоті 900 м н.р.м. і відзначається здоровим і рівним кліматом. Колись тут селилися англійці та англо-індійці. Місто добре сплановане. Розвиток ще в колоніальну епоху «чистих» виробництв сприяв появі кваліфікованої та освіченої робочої сили. Після проголошення незалежності Індії все це стало основою появи тут новітніх галузей, наукових і навчальних закладів. Тут виробляють верстати, електротехніку, електронні прилади, включаючи ЕОМ, літаки і ракети. Район Бангалора отримав назву «Силіконового плоскогір'я», в місті відбуваються міжнародні авіасалони, це осередок обчислювальних установ і космічних досліджень. Перелічені види діяльності є новими для Індії. їх зосередження в Банґалорі зробило його важливим швидкозростаючим центром.
Вішакхапатнам — порт на березі Бенгальської затоки. Економічно він пов'язаний з Центром і Північним Сходом. За вантажообігом порт вийшов на друге місце після Мумбаю. Через нього експортується залізна руда і марганець, проходить міжнародна морська контейнерна лінія Токіо — Роттердам. Тут найбільше в країні суднобудування, створюються нафтопереробка, нафтохімія, функціонує металургійний комбінат.

 
Категорія: Географія 10 клас | Додав: morozallaiwanowna | Теги: географія 10 клас, Індія, країни світу
Переглядів: 40 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]