Головна » Файли » Географія 10 клас

Японія
07.02.2016, 11:24
Японія

[на початок]

[на попередню]

Внутрішні відмінності й міста 

 

Внутрішні відмінності й міста Японії найкраще розглядати за чотирма великими островами і районами Хонсю.

Хоккайдо. Другий за площею острів і найпівнічніша части¬на країни, різко відмінна від «Хонті» — власне Японії. Його частка в країні: територія — 21 %. населення — 5 % (середня густота — 67 чоловік на 1 км кв.). Продукція промисловості становить 2 %. Го¬ловна риса — довга, холодна і сніжна зима. Стара назва острова — Едзо («дикий»). Від Хонсю його відокремлює протока Цугару завширшки 17 км з дуже нестійкими погодними умовами. До рево¬люції Мейдзі Хоккайдо був «нічийною» землею, населеною айнами. Тільки в 1869 р. його офіційно проголосили японською територією. Колонізували його напіввійськовими методами.
Острів відзначається «багатством» землі і підвищеною часткою первинних видів діяльності. Середній розмір ферм тут найбільший — 5 га, є луки і пасовища. Серед сільськогосподарських культур нетипові для мусонної Азії овес, трави, льон, цукрові буряки, кар¬топля. Добувають кам'яне вугілля й різні руди. Важливими для всієї Японії є рис, риба, пиломатеріали, целюлоза, а останнім часом — молоко і м'ясо великої рогатої худоби. В обробній промисловості виділяються базові галузі — металургія, деревообробна і целюлозно-паперова. Населення і господарська діяльність зосереджені на рівнині річки Ісікарі і прибережних рівнинах. Головним містом є Саппоро, портом — Хакодате.
Хоккайдо відомий вулканічною діяльністю. В цьому відношенні його ставлять в один ряд з Аляскою, Єллоустоном, Ісландією, Камчаткою та Новою Зеландією. П'ять національних парків, вулкани, 15 гарячих джерел, ведмеді, зимові свята і зимові види спорту — головна принада для туристів. У 1972 р. в Саппоро відбулись Зимові Олімпійські ігри. На Хоккайдо мешкають айни — найдавніше населеїшя Японії, їх лише 16 тис. чоловік.

Тохоку — це шість північних префектур острова Хонсю. їх місце в Японії: територія — 18 %, населення — 8 % (середня його густота — 146 чоловік на 1 км кв.), продукція промисловості — 5 %. За природними умовами і багатствами, географічним положенням, історією та господарством — це перехідна зона від Хоккайдо до субтропічної Японії. Клімат тут помірний, більша частина площі
зайнята гірським хребтом Оу, населення і його господарство зосе¬реджені на прибережних рівнинах, найбільшою з них є Кіта (Сендай). Тохоку — «рисова житниця», тут збирають 3/10 врожаї цієї культури. Крім рису, район постачає країні фрукти помірного поясу (яблука, груші), молоко і м'ясо великої рогатої худоби, рибу, лісоматеріали і гідроенергію. На відміну від Хоккайдо, в Тохоку, особливо в його південних, ближчих до Токіо префектурах, швидко розвивається електронне машинобудування і атомна енергетика. Найбільше місто району — Сендай. Тохоку багатий на гарячі джере¬ла, а серед його ландшафтів — один з «трьох краєвидів» Японії — Мацусіма — поєднання моря, скелястих туфових островів і сосни.

Канто — найважливіша частина Японії, її «промислового поясу» і мегалополісу Токайдо. Це також унікальне явище на Землі. Канто має приблизно однакову площу з Рейн-Вестфалією в Німеччині, з Лондоном і Південним Сходом у Великобританії, консолідо¬ваним метрополітеном Нью-Йорка в США, але порівняно з кожним із цих районів він має вдвічі більше населення і в три-п'ять разів більший обсяг промислового виробництва.
Параметри Канто в Японії: територія — 9 %, населення — 31 % (середня його густота — 1210 чоловік на 1 км кв.), продукція проми¬словості — 32 %. Це субтропіки з розвиненим сільським господарством і великим обсягом рибальства. Головну роль відіграють вторинний і третинний сектори. Предки японців почали колонізувати цю рівнину лише в X ст. Сучасні переваги району — земельні ресурси (Канто — найбільша рівнина Японії), приморське положення, величезний ринок праці і споживання, наявність столиці.
Структура промислового виробництва включає всі галузі, які відомі в Японії, в третинній сфері виділяються столичні та управлінські функції. На рівнині Канто понад 150 міст, більшість яких зрослись між собою. Найвідоміші лежать на узбережжі. Серед них — Камакура — одна із стародавніх столиць Японії, зараз це місто-музей; Йокосука — головна база ВМС; Кавасакі і Тіба — нові центрі металургії, нафтопереробки, нафтохімії і ТЕС. Особливе місце займає Йокогама, заснована в 1858 р. під тиском американської військової ескадри як «відкритий порт». Зберігся історичний центр міста. У свій час через нього в Японію пройшли такі нововведення західної! цивілізації, як електрика, водопровід, каналізація, кам'яні будинки, мило, телефон, госпіталь, залізниця тощо. В зворотному напрямі вивозився шовк-сирець. Зараз Йокогама — один з найбільших портів світу, центр торгово-фінансової діяльності і промислове місто з типовою для узбережжя структурою. Особливу роль в Йокогамі відіграє судно- і автомобілебудування.
Панівне положення в Канто займає ТОКІО. Датою його заснування під назвою Едо на березі Токійської затоки вважають 1456 р. В 1603— 1867 pp. місто було фактичною, а з 1867 р. стало офіційною столицею Японії. Тричі в своїй історії Токіо переживав страшні катастрофи: в 1657 p., як і Лондон в 1666 p., він згорів, у 1923 р. був зруйнований землетрусом, в 1945 р. його зни¬щила американська авіація. Зараз Токіо — одне з найбільших міст світу. Власне Токіо (Токіо-ку) має 8,4 млн жителів, столична префектура (Токіо-то) — 11,8 млн, Токійська агломерація (Мінамі-Канто) — чотири південні префектури — 32 млн жителів.
Токіо — столиця, бізнесовий, фінансово-тор¬говий, обслуговуючий, науковий, культурний, промисловий і транспортний центр світового значення. Його фондова біржа і банки займають одне з провідних місць у світі. В його промисло¬вості домінують електронна, приладобудівна, поліграфічна і шкіряно-взуттєва галузі. Серед великої кількості наукових інститутів, університе¬тів, бібліотек та інформаційних центрів виділя¬ються аерокосмічний, онкологічний центри та центр заходів від стихійних лих. Характерна величезна кількість дрібних закладів роздрібної торгівлі, громадського харчування і нічного життя. Серед більш ніж сотні театрів знаменитий «Кабу-кіза». Місто багате на парки і храми. В 1964 р. в Токіо відбулися Літні Олімпійські ігри. В 1983 р. за американськими зразками побудовано «Дісней-ленд», який став для японців уособленням «захід¬ної екзотики».
Токіо — центр транспортної системи Японії. Його внутрішній транспорт також сучасний і різноманітний. Він включає наземні і підземні електричні рейкові шляхи, автобусні лінії, моно¬рейкову дорогу, два міжнародні аеропорти і мор¬ський порт. У столичній префектурі 6 млн авто¬мобілів.
Історичним ядром Токіо є імператорський палац, розташований на делювіальній терасі. На схід від нього в пониззях маленьких річок, які впадають у Токійську затоку, був торгово-реміс¬ничий «поділ» («нижнє місто»), на захід — житла феодалів і самураїв. Сучасний центр Токіо, який оточує імператорський палац, складають спеціа¬лізовані добре відомі в світі райони-квартали: Касуміґасекі — урядовий і дипломатич¬ний, Гінза — торгово-розважальний, Маруноуті — бізнесовий і фінансовий, Канда — студентський і букіністичний, Акіхабара — «всеяпонський електронний ярмарок», Уєно — парки, музеї і храми, Асакуса — найстарі¬ший розважальний квартал, оспіваний в літера¬турі район гейш і фестивалів.
Промислові території Токіо займають пониззя маленьких річок на північному сході і береги Токійської затоки в напрямку до Йокогами. Порт Токіо має вихід в океан через порт Йокогами, з яким від зв'язаний штучним морським каналом. Величезна територія міста на захід від центру зайнята переважно житловими кварталами.
Столиця Японії має багато складних, далеких від вирішення проблем. Серед них перенаселе¬ність, брак житла, транспортні та екологічні проб¬леми. В радіусі 20 км на захід від модерного центру розкинулось безмежне море дерев'яних будинків. При одноповерховій забудові середня густота населення досягає 15 тис. чоловік на 1 км кв.. У Нью-Йорку вулиці займають 35 % площі міста, в Парижі й Лондоні — по 26 %, у Токіо — лише 10 %. Як правило, тротуари відсутні. Пере¬будову Токіо здійснюють прокладанням радіаль¬них і кільцевих транспортних артерій і створен¬ням у місцях перетину підцентрів міського зна¬чення: Ікебукуро, Сіндзюку, Сібуя та інші. Новим символом Токіо став підцентр Сіндзюку. Це величезний внутрішній транспортний вузол, бізнесовий і торгово-розважальний центр. За свою висотну забудову (вже понад 15 хмаро¬чосів, в тому числі 243-метрова на 48 поверхів Токійська мерія) він отримав назву «Японського Манхеттена». Багато уваги приділяється Токій¬ській затоці. Берегами її стали штучно намиті землі, а саму затоку перетнув 15-кілометровий ~ наполовину міст, наполовину підводний тунель між містами Кавасакі і Кісаразу.
Канто і Токіо мають розвинену туристичну індустрію. За 150 на північ від Токіо в гірській місцевості знаходиться одна найвідоміших культурно-історичних пам'яток Японії — Нікко з мавзолеями сьогунів — феодальних правителів країни.

Тюбу. Це територія центральної частини Хонсю між Японсі ким морем і Тихим океаном. Її частка в країні: територія — 18 %, населення — 21 % (середня його густота — 320 чоловік на 1 км кв.), продукція промисловості — 27 %. Район складається з трьох неї схожих за своїми природними, історичними та економічними характеристиками частин: Хокуріку, Тосан і Токай.
Хокуріку займає рівнину Етіго на узбережжі Японського моря, від решти Японії його відділяють гори. Район має славу найбільш засні¬женої території і довгий час був «глухим закутком». Його природ¬ними багатствами є рівнинні землі та гідроресурси. Це одна з «рисових житниць». Ще в довоєнні часи традиційне для району виробництво шовкових тканин доповнилося гідроенергетикою, електрометалургією та електрохімією, фармацевтикою. Зараз до них додалися атомна енергетика і машинобудування. Найбільшими містами є порти Ніїґата і Канадзава.
Тосан охоплює Центральний гірський масив Хонсю. Традиційна його спеціалізація — шовківництво (звідси шовк-сирець надходив у Хокуріку на місцеві потреби і в Йокогаму на експорт), виробництво кераміки і деревного вугілля. Зараз у гірські долини з їх порівняно дешевими земельними і трудовими ресурсами з Канто, Токаю і Хокуріку переміщуються нові виробництва, серед яких швейне, електронне і, особливо, приладобудування.
Гори — найважливіше природне багатство Тосану. Це своєрідна «Японська Швейцарія». Вкриті лісом гірські схили, озера, річки і водоспади, гарячі джерела, чисте повітря, храми та інші пам'ятки стародавньої архітектури зробили Тосан ідеальною туристською базою. Тут п'ять національних парків, включаючи національний парк Фудзі-Хаконе зі священною для японців горою Фудзі (3776 м н.р.м.). Щорічно на її вершину здійснюється 160 тис. «класичних» і понад 1 млн «напівмеханізованих» сходжень. В 1998 р. в Наґано відбулися Зимові Олімпійські ігри.
Токай включає рівнину Нобі і гористе Тихоокеанське узбережжя між Токіо і Наґоєю. Це частина субтропічної Японії, відома своїми чайними і мандариновими плантаціями. Головне значення Токаю в Японії полягає в тому, що він є третім за обсягом виробництва ядром «промислового поясу» і серединною частиною мегалополіса Токай-до. Тут на невеликій площі живе понад 10 млн чоловік, середня густота населення перевищує 800 чоловік на 1 км кв., і тут виробляється 17 % промислової продукції Японії. Первісна спеціалізація району, яка склалась після революції Мейдзі, включала текстильну, дерево¬обробну і керамічну галузі. В 50—60-ті роки на провідні місця в структурі промисловості Токаю вийшла важка промисловість (металургія), нафтопереробка і нафтохімія, теплоенергетика і машино¬будування. Поява їх була підготовлена як загальними (світовий генезис текстильних районів), так і місцевими (приморське поло¬ження) причинами. Особливе місце в цій частині «промислового поясу» зайняли автомобілебудування і виготовлення металообробно¬го устаткування. Тут знаходиться місто Тойота — «Японський Детройт» з штаб-квартирою і головними заводами автомобільного кон¬церну «Тойота». Центром Токаю є Наґоя — третє за розмірами і значенням місто Японії.

Кінкі (або Кансай) — найважливіша частина країни. Це серцевина старої Японії і колиска японської цивілізації. Саме тут в уголовині Ямато (так звалися місцевість і плем'я, яке мешкало на ній) виникло перше державне об'єднання країни. Зараз Кінкі уявляють як «Японію зниженого життя, стародавніх поселень, легенд і переказів». Район займає прибережну рівнину Кінкі, найбільше японське озеро Біва і навколишні території між Японським морем і Тихим океаном. Він контролює один з трьох виходів з Внутрішнього Японського моря. На Кінкі припадає 9 % території країни, 22 % її населення (середня густота населення тут піднімається до 670 чоло¬вік на 1 км ) і 19 % промислового виробництва. Головними містами є Осака, Кобе і Кіото.
Прибережна низовина і внутрішні улоговини — типова субтро¬пічна Японія. Вегетаційний період триває тут більш як 240 днів, ґрунти — молоді алювіальні, річна кількість опадів — 1500 мм, штучне зрошення гарантує від можливих посух. Сучасні сільсько¬господарські продукти — рис, чай, цитрусові, овочі, молоко, яйця і м'ясо птиці.
У промисловому відношенні Кінкі — друга за своїм значенням частина «промислового поясу». Ще напередодні революції Мейдзі місцеве купецтво мало великі капітали. Перший старт промисловому перевороту в Японії було дано саме тут. Дуже швидко Кінкі перет¬ворився на один з найбільших текстильних районів світу. Бавовну імпортували з інших країн, вугілля довозили Внутрішнім Японським морем з Північного Кюсю. Згодом почала розвиватися і важка промисловість. Напередодні другої світової війни Кінкі був найбільшим осередком промислового виробництва Японії, всієї Азії і басейну Тихого океану. Зараз як промисловий район він посту¬пається в Японії Канто, і разом з тим залишається одним з най¬більших у світі. Тут, як і в Канто, є всі галузі сучасної промисловості. Можна говорити про підвищену частку текстильного виробництва, чорної металургії, металообробки і загального машинобудування, але практично і в значних розмірах виробляють все — від інтегральних мікросхем до атомних реакторів.
Промислові міста Кінкі тяжіють до узбережжя. Найбільша їх концентрація, що має вигляд підкови, на березі Осакської затоки від Хімедзі до Вакаями. Домінують Осака і Кобе.
Осака — друге місто в Японії після Токіо, але воно є старшим від Токіо майже на 1000 років. Спершу це був порт для Кіото і комерційна столиця феодальної Японії, де нагромаджу¬валися капітали і процвітало купецтво. Революція Мейдзі перетворила його одночасно на «Японський Манчестер», «Японський Бірмінґем», «Японський Чикаго». Як комерційний і проми¬словий центр, Осака уособлює Кінкі і посту¬пається лише Токіо. Він виконує широке коло фінансово-банківських, торгових, промислових, транспортних, наукових і культурних функцій. Центральна частина Осаки набула європейського вигляду раніше інших міст Японії.
Кобе (за 25 км на захід від Осаки) — двійник Йокогами. На відміну від Осаки, Кобе має глибоку гавань і в 1868 р. його зробили «відкритим портом». Зараз це один з найбільших портів світу і великий промисловий центр з різноманітним виробництвом, серед якого особливо виділяються чорна металургія і суднобудування.
КІОТО (1,5 млн жителів) — його назва бук¬вально перекладається як «столичне місто» — розташований у невеликій улоговині між Осакською затокою і озером Біва. Це єдине місто «влас¬не Японії», яке лежить не на морському узбережжі. Одинадцять віків (784-1868 pp.) він був офіційною столицею Японії, тут знаходилась резиденція імператора. Сучасне промислове обличчя Кіото представлене передусім традицій¬ними промислами, які виробляють вибивні ткани¬ни, кімоно і гета, посуд, лаковані речі, ляльки, віяла та інше. Кіото виконує великі освітні функції. Головне ж його значення в Японії полягає в тому, що це найважливіший культурний, релігійний і політичний центр. Це місто-пам'ятник, центр туризму світового рівня. Щороку його відвідують 30 млн туристів. У Кіото зосереджено 1/5 , пам'яток національної скарбниці Японії. 18 об'єктів, серед них імператорські палац і вілла, замок сегуна, «Золотий павільйон» і «Сад каміння», за¬несені в реєстр ЮНЕСКО і являють таку ж «0» цінність, як Парфенон у Греції або інші аналогічні пам'ятки. Особливе місце в культурній спадщині Кіото займають японське садово-паркове мис¬тецтво і японські традиційні інститути, церемонії і фестивалі. Кіото — побратим Києва.
Неподалік від Кіото в улоговині Ямато знаходиться невелике місто Нара — перша постійна столиця Японської держави (710-784 pp.). Це також місто-музей і центр туризму світового значення. Комплекс буддистських храмів міста занесено до культурної спад¬щини ЮНЕСКО. За межами Кіото і Нари в районі Кінкі чимало інших об'єктів природної і культурної спадщини. Найціннішими з них для японців є Аманохасідате — піщаний берег Японського моря з ділянками соснових лісів — один з «Трьох краєвидів» Японії та сінтоїстський храм Ice на березі однойменної затоки.

Тюґоку, Сікоку і Кюсю. На цю південно-західну частину країни припадає 25 % території, 21 % населення (середня густота його — 284 чоловіка на 1 км кв.) і 15 % промислового виробництва. Об'єднує ці три райони Внутрішнє Японське море. Характерні гористі порізані береги, невеликі прибережні рівнини, численні острови. Місцеве сільське господарство — типове для субтропічної Японії. Головні його продукти —рис, чай, цитрусові й овочі, на крайньому півдні — цукрова тростина, банани, ананаси. Розвинені рибальство, лісовий, соляний і перловий промисли. Останнім часом загальнонаціональне значення набуло вирощування великої рогатої худоби м'ясного напрямку, свинарство і вироб¬ництво яєць на Кюсю.
Після революції Мейдзі в північній частині Кюсю на базі місцевих покладів вугілля та імпортної залізної руди виник найбільший в Японії вугільно-металургійний комплекс («Японський Рур») з типовими для таких районів галузями важкої промисловості. Запаси вугілля тут невеликі, якість їх низька, умови видобутку склад¬ні. Вугілля видобували навіть з-під морського дна (єдиний приклад у світі). У 50—60-х роках, як і в багатьох інших вугільно-металургійних районах світу, тут настала криза. Видобуток вугілля майже припинився, а зв'язані з вугіллям галузі важкої промисловості за¬вмерли в своєму розвитку. Хоча Північний Кюсю з містом Кітакюсю вважається частиною «промислового поясу», його значення наймен¬ше.
Одночасно визначилися нові напрями індустріального розвитку південно-західної Японії. На першому етапі на берегах Внутрішнього Японського моря (район Сетоугі) виникли великі підприємства суд¬нобудування, чорної металургії, нафтопереробки і нафтохімії тощо. В 70—80-х роках на півдні Кюсю стали розвиватися галузі електро¬ніки та космічної техніки.
Тюґоку, Сікоку і Кюсю багаті на визначні природні і культурні об'єкти. Саме Внутрішнє Японське море з його численними остро¬вами проголошене національним парком. В районі багато гарячих джерел, середньовічних фортець-замків, сінтоїстських храмів. Ітсукусіма — острів у затоці Хіросіма — серед «Трьох краєвидів» Японії, а слава сінстоїстського храму Ідзума на березі Японського моря така ж, як і храму Ice. Туризм — важлива галузь місцевої економіки.
Найвівомішими містами району стали Хіросіма, Нагасакі і Каґосіма. Хіросіма розташована в глибині великої затоки на півночі Внутрішнього Японського моря. В свій час вона зажила слави «самурайського міста». Це була тилова база сухопутних військ, які діяли за межами Японії, а поруч, в Куре, знаходилася головна тилова військово-морська база, морський і сухопутний арсенали, військово-морські верфі. 6 серпня 1945 р. Хіросіма стала першою жертвою ядерної зброї, скинутої на місто американцями. За різними оцін¬ками, загинуло від 70 до 240 тис. чоловік, а місто було перетворене на руїни. Зараз Хіросіма повністю відбудована. На місці епіцентру вибуху створено Меморіальний парк і музей. Хіросіма є важливим промисловим центром. Особливу роль вона відіграє в японському суднобудуванні.
Нагасакі — друга жертва атомного бомбардування. 9 серпня 1945 р. американці також скинули на неї атомну бомбу. Загинуло 40-75 тис. чоловік. Місто лежить на західному березі Кюсю, це найближчий до Китаю морський порт. В 1543 р. тут вперше в Японії з'явилися європейці (португальці). Упродовж 200 років (1634-1854) Нагасакі був єдиним відкритим для зв'язків із зовнішнім світом японським портом. У роки другої світової війни це був важливий центр військового суднобудування, де побудували найбільший на той час у світі лінкор. Зараз Нагасакі — важливий порт, центр суднобудування і риболовної флотилії.
Каґосіма (на півдні острова Кюсю) розташована в глибині однієї з найбільших заток Японії. За чудові навколишні ландшафти район прозвано «Японськими Гаваями». Місто славиться також традицій¬ним фарфоровим та керамічним виробництвом. Зараз Каґосіма — один з японських «технополісів», своєрідна японська «Силіконова долина» — центр електронних і космічних досліджень і виробництв.
Упродовж майже півтора століття Японія являла собою єдину індустріально розвинену країну Східної Азії. Така ситуація різко контрастувала з тим, що мало місце в Європі. Зараз становище змінилося і продовжує змінюватися далі. На економічній карті світу вимальовується новий величезний індустріальний регіон, який включає Японію, Корею, Тайвань і приморські провінції Китаю.

 

Категорія: Географія 10 клас | Додав: morozallaiwanowna | Теги: географія 10 клас, японія, країни світу
Переглядів: 39 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]