Головна » Файли » Географія 10 клас

Китай
07.02.2016, 10:56
КИТАЙ

Народна республіка Китай

Площа — 9,6 млн. км кв.
Населення — 1200 млн. чоловік
Столиця — Пекін

 

Державний устрій — республіка. 
В адміністративному відношенні поділяється на 23 провінції (включаючи Тайвань) і 5 автономних районів (Внутрішня Монголія, Нінся-Хуейський, Сіньцзян-Уйгурський, Тибетський і Ґуансі-Чжуанський) та три міста центрального підпорядкування — Пекін, Тяньцзінь і Шанхай. В 1997 р. до складу Китаю було включено Гонконг (Сянган). В 1999 р. включене Макао (Аоминь). Китай і досі має невирішені територіальні проблеми з Індією та В'єтнамом. Залишається відкритою і проблема Тайваню.
Глава держави. Голова КНР.
Найвищий законодавчий орган. Парламент — Всекитайські збори народних представників.
Найвищий виконавчий орган. Державна рада.

Крупні міста. Шанхай, Тяньцзінь, Чунцін, Сянган, Шеньян, Ухань, Гуанчжоу, Харбін.

Державна мова. Китайська.
Релігія. Даосизм, конфуціанство, буддизм, поширено християнство, іслам.
Етнічний склад. 93% — хань, численна етнічна група монголів, також проживають чжуани, уйгури, тибетці, хуей, корейці, мяо.

Валюта. Юань = 10 цзяо = 100 фенам.

 

Місце у світі та географічне положення

 

Китай (самоназва Чжунґо) — найбільша за населенням країна світу. Її називають «Дім для 1/5 людства». Кожен п'ятий житель Землі мешкає в Китаї. За площею Китай
значно поступається Росії, але стоїть на одному рівні з Канадою та США. Китай являє собою найстарішу в світі існуючу дотепер цивілізацію. Її писана історія нараховує 3500 років. Вона мала значний вплив на своїх сусідів — Корею та Японію, а її внесок у загальну культуру людства важко переоцінити. Сучасний Китай має один з найбільших у світі ресурсний та економічний потенціал. Разом з тим, незважаючи на значні успіхи після другої світової війни, це бідна й економічно слаборозвинена країна.
За конфігурацією території Китай нагадує масивну глибу розмірами 4 х 4,8 тис. км, яка домінує в регіоні. Його сухопутний кордон тягнеться на 22800 км, а морський — на 6470 км. У стародавні часи найбільша загроза Китаю мала місце із заходу та півночі з боку степових кочових племен. Саме для захисту від їх нападів було побудовано Великий Китайський мур довжиною 4 тис. км. Упро¬довж півтори тисячі років він являв собою північний кордон Китаю. В XIX і першій половині XX ст. Китай зазнав загрози з боку так званий «великих» держав. З 1931 по 1945 р. значна частина його території була окупована Японією. Зараз Китай має залізничне сполучення з Кореєю, Росією, Монголією і Казахстаном, а стратегічні Шосе з'єднують його з Пакистаном і М'янмою. Найбільшу роль в його сучасних зв'язках з іншими країнами відіграє море.

 

Клімат

 

Китай знаходиться в межах трьох кліматичних поясів: помірного, субтропічного і тропічного. Зимою в Харбіні температура може опускатися до - 20 °С, а в південних провінціях в цей час +15°С. Влітку перепад температур не так великий. Найжаркіше місце — Турфанськая западина, де температура досягає в липні +50 °С (на гарячих каменях можна смажити яєчню). На південно-східному побережжі мусони. Цій частині Китаю властиві висока вологість, дощі в літній період і тайфуни.

 

Флора

 

У Китаї налічується близько 25000 видів рослин. Найбільш характерна рослинність — модрина, кедр, дуб, липа, клен, горіх, лавр, камелія, магнолія. Гори покриті лісами, які ростуть на 8% території Китаю. На заході країни переважають пустелі, напівпустелі і степи, на нагір'ї Тибету — степи і холодні пустелі, на півдні поширені густі тропічні ліси з пальмами і вічнозеленими широколистяними деревами.

 

Фауна

 

У Китаї водяться тигр, вовк, лисиця, кулан, джейран, верблюд, тушканчик, білка, рись, соболь, леопард, заєць, єнотовидний собака, тапір, носоріг, лемур, панда, мавпи, більше 1000 видів птахів, багато змій. Багато тварин, що мешкають в Китаї, зустрічаються рідко, наприклад гігантська панда, китайський водяний олень, деякі види алігаторів.

 

Річки і озера

 

Найбільші річки — Хуанхе (Жовта річка), Янцзи (Чан), Сі (Західна річка). Найбільш значні озера — Кукунор, Дунтінху, Паянху.

 

Господарська оцінка природних умов і ресурсів

 

Величезна територія Китаю дуже різноманітна за своїм природним середовищем. Вона поділяється на дві частини: західну і східну. Захід включає Внутрішню Монголію, Сіньцзян і Тибет та провінцію Цінхай. На Заході переважають екстремальні природні умови. Це 50 % території, але менше 4 % населення, і роль Заходу в економіці Китаю є мінімальною. Схід складається з Маньчжурії і власне Китаю на південь від Великого Китайського муру. Східний Китай, виходячи зі своїх розмірів, великої протяжності з півночі на південь і неоднаковості рельєфу, має значні внутрішні відмінності. Проте в цілому за рельєфом, кліматом, земельними, водними, ґрунтовими і мінеральними ресурсами ця територія має найсприятливіші умови для життя та господарської діяльності. Саме тут, а не в Китаї в цілому, живе 1/5 людства.
Оцінюючи природно-ресурсний потенціал Китаю, треба розрізняти його великі абсолютні розміри і відносний рівень. В розрахунку на одного жителя Китай має значно менші ресурси, ніж інші великі регіони Землі і його в даному відношенні можна порівнювати тільки з Індією.
 
Населення 

Після другої світової війни Китай пережив «демографічний вибух» і за 40 років (1950-1992) його населення подвоїлось. В 1949 р. народжуваність ста¬новила 33 %о, смертність — 20 %о і природний приріст — 13 %о. В 1969 р. — відповідно 34 %о, 9 %о і 25 %о. В 1992 р. показники змінилися на краще — відповідно 19 %о, 6 %о і 13 %о. Але треба враховувати, що 13 %о природного приросту в умовах Китаю — це щорічне збільшення населення на 15—16 млн чоловік, а за 10 років — 150... 160 млн. «Приборкання» «демографічного вибуху» в Китаї було досягнуте цілеспрямованою політикою скорочення народжуваності. Були заборонені ранні шлюби і сім'я могла мати тільки одну дитину. Порушення цих правил суворо каралося адміністративно та економічно. Примусова демографічна політика мала чимало нега¬тивних наслідків. «Країна без братів і сестер», «партизани з пелю¬шок» (тобто незареєстровані народжені) — ці вислови свідчать про виникнення нових проблем. Особливо негативні наслідки мають статеві диспропорції. Сім'я прагнула мати сина, а не доньку, бо за віруваннями китайців відсутність сина обривала процес принесення жертвувань предкам. Як наслідок, зараз у Китаї, особливо в сільській місцевості, бракує жінок, а селянське господарство без жінки — така ж ненормальність, як і без чоловіка.
Середня густота населення в Китаї є значною — 125 чоловік на 1 км кв. Проте на Заході вона знижується до 6 чоловік на 1 км2, а на Сході зростає до 220 чоловік на 1 км кв. В долинах головних китайських річок (Ляохе, Хуанхе, Хуайхе, Янцзи і Сіцзян) середня густота сягає 1000—1500 чоловік на 1 км кв. Разом з рівнинами Південної та Південно-Східної Азії це найгустіше заселена частина земної кулі.
Китай продовжує залишатися сільською країною: 75 % його жите¬лів мешкають у сільській місцевості. Це 900 млн чоловік — найбіль¬ший компактний масив селян у світі. Живуть вони, як правило, селами по 100—200 сімей. Умови життя в сучасній сільській місце¬вості Китаю значно кращі, ніж вони були до революції 1949 р. Селяни мають досить їжі, одяг, велосипеди, радіо, швейні машини. Села електрифікуються, будинки з глини та соломи замінюються кам'яними з черепичним дахом. Поширена система сільських бібліотек, центрів відпочинку і спорту. Проте доходи в сільській місцевості і зараз дуже низькі, а життя й умови праці надзвичайно важкі.
Міське населення становить 25 %, але це 300 млн чоловік. Відкритого «вибуху урбанізації» в Китаї немає. За допомогою систе¬ми прописки в місці проживання держава стримує зростання міст. Але прихована стихійна урбанізація має місце. Зараз 9 міст Китаю мають більше ніж по 5 млн жителів (Пекін, Тяньцзінь, Шанхай, Харбін, Шеньян, Ухань, Чунцін, Ґуанчжоу і Сянган), і населення ще 25 міст нараховує понад 1 млн чоловік. Найбільшими містами є Шанхай, Пекін і Тяньцзінь. Кожен з них, крім власне міста, включає і довколишню сільську місцевість. Сучасні китайські міста потерпа¬ють від перенаселення, браку житла і невирішених транспортних проблем. Переважає стара одноповерхова садибна забудова, хоча у великих містах чимало нових районів з багатоквартирними будинка¬ми. Головним транспортним засобом для пересування людей є вело¬сипед.
Китайці (самоназва хань) становлять 92 % населення Китаю, їх 1100 млн чоловік. В расовому відношенні вони є монголоїдами, у Південному Китаї — змішані з австралоїдами. їхня мова належить до китайської групи китайсько-тибетської мовної сім'ї. Внутрішні мовні відмінності чималі: так, китайці з півдня не розуміють китай¬ців з півночі. На допомогу приходить система ієрогліфічного письма. Офіційною мовою зараз проголошено північно-китайський діалект (путунхуа, або мандарин). Багато робиться, щоб спростити систему ієрогліфів і виробити для неї адекватну заміну латинським алфавітом (система Пиньінь).
Упродовж існування Китаю найпоширенішими релігійними віруваннями тут були конфуціанство (це швидше не релігія, а кодекс моралі), даосизм і буддизм. Конфуціанство і даосизм зародилися в Китаї ще в середині І тисячоліття до н.е. За межами Китаю вони відомі мало. Буддизм було занесено з Індії в І-II ст. н.е. Китай як культурний регіон існує вже 3500 років. Він має величезну природну і культурну спадщину. Вплив на нього ззовні до останнього часу був дуже незначним. Чужинці-завойовники (чжурчжені, монголи, мань¬чжури) поглинались місцевим населенням і розчинялися серед них, не лишаючи ніяких слідів свого існування. Китайці — малорухомий народ. За межами Китаю їх близько 20—ЗО млн чоловік, переважно в країнах Південно-Східної Азії. В США їх до 1 млн чоловік і в Канаді близько 300 тис. На чужині китайці (хуацяо) не перемі¬шуються з іншим населенням, зберігаючи свою мову і звичаї. Жи¬вуть вони, як правило, компактно. Найвідомішими є китайські квартали — «чайна-тауни» в Нью-Йорку та Сан-Франциско.

 

Загальна характеристика господарства

 

Китай ніколи не був колонією інших країн. Народна революція 1949 р. знищила тут застійні доіндустріальні відносини. Після революції розвиток Китаю мав свої етапи і особливості. З 1978 р. в країні здійснюється політика створення «ринкової економіки під контролем держави». За час після 1949 р. Китай досяг безперечних успіхів. Реформована аграрна система і практично вирішена продовольча проблема, хоча рівень споживання продуктів залишається дуже помірним, створено важку промисло¬вість і виробництво засобів виробництва, значними є досягнення в соціальній сфері — освіта, медицина, соціальне забезпечення.
За абсолютними показниками господарської діяльності Китай вийшов на одне з перших місць у світі. Але за цими ж показниками в розрахунку на душу населення Китай залишається економічно відсталою, слаборозвиненою країною. В 1996 р. ВНП Китаю ста¬новив 745 млрд доларів США — сьоме місце після США, Японії, Німеччини, Франції, Італії та Великобританії. Але на душу населен¬ня це становило лише 620 доларів США — 116-те місце в світі. В країні переважає сільське населення, низькими є технічний рівень виробництва і рівень споживання енергії, поширена ручна праця, особливо в сільському господарстві, нерозвинені інфраструктура і сфера послуг, життєвий рівень населення невисокий. В цьому відно¬шенні Китай можна порівняти з Індією, хоча в другій половині XX ст. він зробив більш значний крок вперед і має вищі в порівнянні з Індією абсолютні та відносні показники.
Участь Китаю в міжнародному поділі праці дуже помірна. При 21 % населення світу його частка в світовому товарообігу дорівнює лише 1 %. У 50-х роках XX ст. Китай ввозив з колишнього Радянсь¬кого Союзу (в тому числі й з України) все необхідне обладнання. Більшість підприємств його важкої промисловості була створена саме за рахунок радянських кредитів. У 60-70-ті роки Китай, про¬водячи політику опори на власні сили, різко зменшив обсяг зовніш¬ньої торгівлі. В останні 20 років він знову став широко імпортувати обладнання і технологію для модернізації свого господарства.
Головними статтями імпорту є товари металообробки та машино¬будування (більше 50 % загального обсягу). Ввозяться також про¬дукти хімії (добрива, пластмаси) і, залежно від урожаю, бавовна, олія, зерно. Структура експорту різко відрізняється від структури імпорту. Більше 1/3 вивозу припадає на текстиль і текстильні виро¬би. Важливими продуктами експорту є овочі, фрукти і свинина. Традиційними експортними товарами залишаються соя, чай, тютюн, шовк-сирець, шкіри, щетина, пір'я, яйця. З 70-х років у все більших масштабах йде на експорт сира нафта. Серед торгових партнерів передують Японія, США і Німеччина. В 1995 р. частка Китаю в зовнішньоторговому обігу України становила 1,9 %.
Особливе значення в сучасному житті країни надається політиці «відкриття Китаю зовнішньому світові». Мета її — залучення іно¬земних капіталів, передової технології та техніки і сучасних методів управління через надання особливих пільг в оподаткуванні, візовому режимі тощо. З цією метою у 80-х роках створено: 5 особливих економічних районів — Сяминь (Амой), Шаньтоу (Сватоу), Чжухай, Шеньчжень і острів Хайнань; 14 відкритих приморських міст; 11 точок відкритої економічної смуги вздовж Янцзи; 20 відкритих для бартеру прикордонних міст; 13 безмитних зон; 32 зони техніко-економічного освоєння і 52 зони освоєння нових і високих технологій державного значення у великих містах. Політика «відкритих дверей» не є новою для Китаю. Тільки в XIX ст. вона проводилась під тиском колоніальних держав, а зараз є цілеспрямованою політикою уряду Китаю.
Структура господарства Китаю відображає особливості його розвитку. В сільському господарстві працює 60 % зайнятого населен¬ня і вони створюють 24 % вартості ВНП, в промисловості, відпо¬відно, 17 і 42 %. У третинній сфері зайнято 19 % працюючих.

 

Промисловість

 

До 1949 р. промислове виробництво в Китаї, як і в Індії, було невеликим за масштабами і вкрай відсталим за своєю структурою. Основні потреби населення задовольняли кустарі і ремісники, існувало також фабрично-заводсь¬ке, переважно текстильне, виробництво. Величезним досягненням Китаю стало створення найбільшої серед слаборозвинених країн важкої індустрії і, особливо, машинобудування. Сучасна промисло¬вість представлена практично всіма галузями, але в ній переважають традиційні. Все ще великою залишається частка текстильної галузі. Роль кустарів і ремісників, особливо в сільській місцевості, також залишається істотною. Низькою є продуктивність праці. В проми¬словому виробництві зайнято 99 млн чоловік, це в п'ять разів більше, ніж в Японії, хоча абсолютні обсяги китайського виробництва в п'ять разів менші, ніж японського. Якість промислових товарів та їх конкурентоспроможність на світовому ринку поки низькі. Держав¬ний сектор у Китаї охоплює ключові галузі важкої промисловості. У «відкритих зонах» найбільші перспективи мають трудоінтенсивні галузі. Обсяги промислового виробництва характеризують такі ви¬біркові дані: в 1995 р. виплавлено 94 млн т сталі, 80 тис. т алюмінію, виготовлено 1,5 млн автомобілів, 40 млн велосипедів, 21 млрд м тканин, 20 млн т паперу і картону, 5,6 млн т цукру.
Чорна металургія забезпечена необхідною паливною і сировин¬ною базою. її перевага в наявності покладів коксівного вугілля і залізних руд у багатьох районах країни. Потужності 21 підприємства більші, ніж по 1 млн т на рік. Дунбей, Північний Китай і басейн Янцзи практично порівно забезпечені власним металом. Позиції Південного Китаю в цьому відношенні слабші. Сировинна база кольорової металургії (за винятком вольфраму, олова і сурми) недо¬статня і це стримує її розвиток.
Частка металообробки і машинобудування в обробній промисло¬вості зростає. Виготовляють обладнання для шахт, металургійних заводів та електростанцій, металорізальні верстати, вантажні автомо¬білі, трактори, побутову електротехніку (холодильники, пральні та швейні машини, кольорові телевізори, плеєри, радіоприймачі, годинники тощо). Новітні наукоємні галузі (електроніка промисло¬вого призначення, засоби зв'язку, ЕОМ та їх програмне забезпечен¬ня) з'явилися недавно, частка їх ще незначна і нерідко це воєнні виробництва. Китай виготовляє пасажирські та військові літаки, ракети, штучні супутники Землі і космічне обладнання.
Хімічна промисловість розвинена слабо. Переважають її базові галузі та виробництво добрив. Новою стала поява нафтохімії. Для виготовлення паперу використовують деревину, відходи від обробки бавовнику, очерет і бамбук.
Підприємства легкої промисловості, як і раніше, зосереджені переважно в портових містах або їх найближчому оточенні. Китай — найбільший у світі виробник бавовняних тканин, значний також обсяг виробництва шовкових та вовняних тканин. Місцева сировина відіграє вирішальну роль. Проте частину бавовни довозять, як і вовну з Австралії. Шовк, текстильні вироби і готовий одяг — важлива стаття китайського експорту. Китай — батьківщина шовків¬ництва, і вироблені тут з натурального шовку тканини цінуються в усьому світі. Традиційний експорт Китаю включає також хутро, шкіряні вироби, вироби з лаку і фарфору, іграшки тощо. В харчовій промисловості головним є переробка зерна, олійних і цукрових куль¬тур, тютюну, а також пивоваріння.
Особливе місце займає дрібна і кустарна промисловість. Для неї характерні величезна зайнятість і повсюдність. У сільській місцевості поширені гончарне виробництво, прядіння і ткацтво, а також сезонні промисли теслярів (будівництво жител, виготовлення домо¬вин) і ковалів (виготовлення й ремонт сільськогосподарського рема¬ненту). В містах окремі вулиці і квартали мають свою кустарно-ремісничу спеціалізацію, а житло одночасно виконує функції майс¬терні і крамниці. Специфікою Китаю, на відміну від інших слаборозвинених країн, є те, що тут у період так званого «великого стрибка» (1958—1978 pp.) старе традиційне кустарно-ремісниче виробництво доповнилось невеликими копальнями, металургійними печами, машинобудівними майстернями.
В розміщенні сучасної обробної промисловості Китаю можна виділити три етапи. До 1949 р. єдиним районом важкої промисло¬вості була Маньчжурія (Дунбей), де видобували вугілля, залізні руди і виплавляли метал. Легка, переважно текстильна, промисловість була зосереджена в приморських містах, в першу чергу в Шанхаї, Тяньцзіні та Ціндао. Після революції 1949 р. уряд взяв курс на розвиток промисловості у внутрішніх районах. Таку політику пояс¬нювали як соціальними, так і стратегічними міркуваннями: підне¬сення економіки внутрішніх відсталих аграрних провінцій і безпечне розміщення воєнних виробництв. Було здійснено чимало великих новобудов, у їх числі металургійні комбінати в Баотоу і Ухані, автомобільний завод у Чанчуні, тракторний — в Лояні, авіаційний — в Сіані та ін.
Після 1978 р. взято напрям на першочерговий розвиток східних приморських провінцій. Його пояснюють тим, що там на існуючій базі з більш розвиненою інфраструктурою можна швидше отри¬мати значні результати. На це спрямована і політика «відкритих дверей».
У 90-х роках майже 2/3 китайської промисловості було зосеред¬жено в трьох містах центрального підпорядкування і восьми східних провінціях. їх можна об'єднати в такі групи. Перша група — Шанхай і провінції Цзянсу, Чжецзян і Аньхой. На них припадає 27 % промислового виробництва країни. Друга група склада¬ється з однієї провінції Ляонін з містами Шеньян і Далянь (7 %). Третю групу становлять Пекін, Тяньцзінь і провінції Хебей, Шаньдун і Хенань. їх частка — 24 %. В провінції Ґуандун з центром Ґуанчжоу виробляється 5 % промислової продукції. При оцінці такої географії треба враховувати два моменти. По-перше, друга і третя групи поступово зливаються між собою, утворюючи одну велику промислову зону. їй вже дали назву Бохайванська — від назви затоки Бохайвань, яку вона оточує з усіх боків. По-друге, провінція Ґуандун У Південному Китаї має найслабші позиції, але перспективи її значні. Тут знаходиться найбільша «відкрита зона» Шеньчжень і сюди буде включено величезний, за масштабами Китаю, промисло¬вий потенціал Сянгана (Гонконґа).
За межами головних промислових зон важливими індустріаль¬ними центрами є Харбін і Чанчунь у Дунбеї, Тайюань, Лоян і Сіань у Північному Китаї, Ухань і Чунцін у басейні Янцзи.
Енергетика. Як і в Індії, в Китаї все ще значну роль відіграють некомерційні види палива та енергії: дрова, відходи рослинництва, кізяк (свинячий гній), мускульна сила тварин та людини. Низьким залишається споживання сучасних видів енергоресурсів — 780 кг умовного палива на 1 жителя за рік. Разом з тим, виробництво комерційних видів палива та енергії в абсолютному вимірі є одним з найбільших у світі: вугілля — 1300 млн т (перше місце в світі), нафти — 150 млн т, природного газу — 17 млрд м3, електроенергії — 1000 млрд кВт•год. на рік. У структурі споживання сучасних видів енергоресурсів частка вугілля — 70 %, нафти — 23 %, природного газу — 3 %, гідро- та атомної енергії — 4 %. Китай багатий на кам'яне вугілля, і розміщене воно вигідно. Його поклади є в усіх головних районах, крім Південного Китаю. Майже половину вугілля видобувають у провінції Шаньсі, де знаходиться один з найбільших у світі вугільних басейнів (його можна порівняти з Аппалачським у США чи Кузнецьким у Росії). Значною є частка Дунбею, Нижньої та Середньої Янцзи.
Видобуток нафти розпочався в 60-х роках XX ст. у Сіньцзяні. Цим пояснюється наявність у цьому віддаленому районі центрів нафтопереробки і нафтопроводів. Зараз 1/2 нафти видобува¬ють на промислах Дацина в Дунбеї і 1/5 на Шаньдунському півострові. Трубопроводи транспортують нафту в Бохайванський і Шанхай¬ський райони. Останнім часом йде освоєння нових покладів нафти в Сіньцзяні і на шельфі Бохайванської затоки.
Електроенергія на 4/5 виробляється на ТЕС у місцях видобутку вугілля або поруч з великими містами. ГЕС спочатку будували в басейні річки Сунґарі в Дунбеї. Величезний гідроенергопотенціал Хуанхе і Янцзи тільки починають використовувати. На Хуанхе побудована ГЕС Саньминься. Побудована ГЕС Гечжоуба (потужність 2,7 ГВт) на Янцзи в районі, що носить назву «Три ущелини». Загальна потужність можливого каскаду ГЕС у цьому районі — 23 ГВт, але будівництво його передбачає вирішення багатьох складних економічних та екологічних проблем. В Китаї покладено початок атомній енергетиці. Дві АЕС побудовані в провінції Ґуандун у Південному Китаї, де немає покладів вугілля та нафти, а попит на електроенергію великий.

 

Сільське господарство 
 
Це важлива галузь економіки Китаю, в якій зайнято 350 млн чоловік. Після 1978 р. го¬ловною виробничою одиницею в аграрному секторі стало подвір'я, або ферма. Захід та Схід Китаю різко від¬різняються характером сільського господарства. На Заході — це сільське господарство високогір'я, степів, пустель і оазисів, на Сході — класичне трудоінтенсивне сільське господарство мусонної Азії. Характерні його риси — мало землі, багато робочих рук і величезна кількість ручної праці, яка вкладається в землю.
Сільське господарство Китаю і досі одне з найменш механізова¬них у світі. Площа орних земель становить 100 млн га, тобто 0,08 га в розрахунку на одного жителя і 0,29 га на кожного працюючого в аграрному секторі. Це одні з найнижчих показників у світі. Поши¬рена грядкова система. Традиційно в землю вносяться різноманітні добрива — алювіальні наноси, «зелені добрива», свинячий гній, людські екскременти, а зараз і хімічні добрива. В Китаї, як і в сусідній Індії, найбільші в світі розміри штучно зрошуваних зе¬мель — 50-60 млн га. Як результат, у Східному Китаї зараз году¬ється 1,2 млрд людей, а одні й ті ж землі використовуються вже упродовж 2500 років і не виснажуються.
Після 1978 р. Китай досяг безперечних успіхів у аграрному сек¬торі. Вартість виробленої продукції зараз на 1/3 перевищує показник США і є найбільшою в світі. Збирається 420—450 млн т зерна, виробляється 50 млн т м'яса, 4,5 млн т бавовни тощо. Китайське сільське господарство є інтенсивнішим, ніж у США, але водночас воно є одним з найменш продуктивних у світі. В США один зай¬нятий обробляє 70 га землі, в Китаї — лише 0,3 га. В США один зайнятий годує ще 100 чоловік свого населення і країна є найбіль¬шим у світі експортером сільськогосподарської продукції. В Китаї один зайнятий годує лише 3,5 чоловіка й експорт продукції є міні¬мальним. Розміри виробництва в Китаї вражають, але його треба ділити на 1200 млн чоловік.
У структурі сільського господарства переважає землеробство з дуже різноманітним набором культур. Основу зернових становлять рис і пшениця. Збори рису досягають 160—190 млн т при середній врожайності 56 ц/га, збори пшениці — 90—100 млн т. Вирощують кукурудзу, гаолян (сорго), чумизу, бобові, картоплю, батат (солодку картоплю). Серед олійних — рапс, арахіс, бавовник, соя. Культивують цукрові буряки і цукрову тростину. Дуже широким є набір овочів і фруктів. Важлива роль належить джуту, тютюну, чаю і шовківництву. Китай є батьківщиною чаю і розведення шовко¬пряда.
Тваринництво в Східному Китаї має два напрямки. Коней, віслюків, мулів, буйволів розводять для транспортних потреб. На відміну від Індії, на полях у Китаї працює мало робочої худоби, домінує ручна праця селян. Особливості продуктивного напрямку у тваринництві викликані відсутністю пасовищ у землеробських райо¬нах, де всі землі розорані. Звідси широкий розвиток свинарства, кролівництва та птахівництва. Свині, кролі, кури, качки, гуси утри¬муються на селянських подвір'ях. Географія їх збігається з гео¬графією сільського населення. Поголів'я свиней досягло 450 млн голів. За цим показником Китай поза всякою конкуренцією. Дрібної рогатої худоби (в основному в Західному Китаї) — 270 млн голів, а великої рогатої худоби — 150 млн голів. Дуже поширені бджіль¬ництво і аквакультура. Загальний вилов риби і аквапродуктів пере¬вищує 25 млн т, з них 1/2 припадає на прісноводну продукцію. Використовують природні і штучні водойми, зариблюють залиті водою рисові поля.
Лісові багатства Китаю на 3/5 знаходяться в Дунбеї — гори Великий і Малий Хінґан, і на 1/3 — на південному заході в провінціях Юньнань і Ґуйчжоу. Заготівлі промислової деревини дорівнюють 70 млн м3. Більше половини її споживається як дрова.
Китайці їдять мало. їхня дієта на 4/5 рослинного походження. Рис у вареному вигляді і пшениця у вигляді різних перепічок спожи¬ваються щоденно. Батат, картопля, чумиза, гаолян, кукурудза вважа¬ються їжею бідних. Широко використовується олія, в тому числі соєві соуси, різноманітні овочі й фрукти. Чай — жовтий, без цукру — національний напій. Свинина, птиця, яйця і риба — дорогі продукти. Свинина відіграє велику роль в культі вшанування пред¬ків. Китайці не споживають молока і молочних продуктів та ялови¬чини. М'ясо буйволів вважають несмачним. За кордоном китайці відомі як делікатесами своєї кухні, так і всеядністю у неврожайні роки.
Східний Китай простягається з півночі на південь на 4000 км і знаходиться в трьох природних зонах: помірній, субтропічній і тропічній. Вегетаційний період мінімальний на півночі (150—180 днів). Характерний мусонний характер розподілу опадів. До 4/5 їх випадає у вигляді дощу з травня по жовтень. Південний Схід має 1500—2000 мм опадів упродовж усього року. В напрямку на північ Цей показник зменшується до 500 мм. У природному середовищі Східного Китаю виділяють чотири сільськогосподарські зони: Дунбей, Північний Китай, басейн Янцзи і Південний Китай.
 
Категорія: Географія 10 клас | Додав: morozallaiwanowna | Теги: географія 10 клас, Китай, країни світу
Переглядів: 52 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]