Головна » Файли » Географія 10 клас

Російська Федерація
07.02.2016, 10:21
Росія

Російська Федерація

Площа - 17 075,4 тис км кв. 
Населення - 148,3 млн. чоловік. 
Столиця — Москва.
 
Адміністративний поділ. До складу Російської Федерації входять 21 республіка, 6 країв, 49 областей, міста федерального значення Москва і Санкт-Петербург, автономна область і 10 автономних округів.
Форма правління. Республіка з федеральним державним устроєм.
Глава держави. Президент, що обирається на 4 роки.
Найвищий законодавчий орган. Двопалатні Федеральні збори (Рада Федерації і Державна дума).
Найвищий виконавчий орган. Уряд.

Крупні міста. Санкт-Петербург, Новосибірськ, Нижній Новгород, Єкатеринбург, Самара, Омськ, Казань, Перм, Уфа, Ростов-на-Дону, Волгоград.

Державна мова. Російська.

Релігія. Серед релігійних конфесій найчисленнішою є православна, жителі Росії сповідують також іслам, католицизм, іудаїзм, буддизм.
Етнічний склад. 81 % — росіяни, 3,8% —татари, 3% — українці, 1,2% — чуваші, 0,9% — башкири. Всього в Росії проживає більше 100 народностей.

Валюта. Рубель = 100 копійкам.
 
Місце в світі
 
Одна з найбільших за площею, кількістю населення, економічним потенціалом країна світу. За площею вона посідає перше місце в світі, за кількістю населення — шосте.
Після розпаду СРСР з березня 1992 р. його правонаступницею в ООН та в Раді Безпеки, в інших міждержавних організаціях стала Росія, що визначило її високий міжнародний статус. Проте геополітичне положення країни змінилося: утворилися нові державні кордони з суверенними державами – колишніми республіками СРСР; обмежився вихід у Балтійське море, а також до портів та військово-морських баз Чорного моря, що переважно знаходяться нині в Україні.
 
Розташування
 
Росія – євразійська країна: 1/3 території її знаходиться в Східній Європі, 2/3 – в Північній Азії.
На заході Росія межує з Норвегією, Фінляндією, Естонією, Латвією, Білоруссю, на південному заході – з Україною, на півдні – з Грузією, Азербайджаном, Казахстаном, Монголією, Китаєм, КНДР. На сході територія Росії омивається морями Тихого, на півночі – Північного Льодовитого океанів, на півдні виходить до Чорного, Азовського та Каспійського морів. На морські кордони припадає майже 2/3 всіх кордонів країни. До Російської Федерації належить розташована окремо на заході Калінінградська область, яка межує з Литвою й Польщею, омивається водами Балтійського моря.
 
Клімат
 
Більша частина території країни знаходиться в помірному поясі. Майже повсюдно клімат континентальний. Ступінь континентальності помітно зростає з заходу на схід від помірно континентального в європейській частині країни до різко континентального в Східному Сибіру, що пояснюється зменшенням впливу Атлантичного океану. На півдні Далекого Сходу, який перебуває під впливом морів Тихого океану, клімат мусонний.
Різко континентальний клімат є причиною поширення багаторічної мерзлоти в Сибіру, площа якої перевищує 10 млн км кв. Багаторічна мерзлота ускладнює господарське освоєння північно-східних територій.
 
Флора
 
Рослинний і тваринний мир сильно розрізняються в залежності від широти місцевості і її клімату. Велику частину території країни займають ліси — близько 65 %, і в них представлені всі види хвойних і широколистяних дерев: сосна, ялина, ялиця, кедр, береза, осика, граб, бук, дуб, ясен і багато інших.
 
Фауна 
 
На території країни зустрічається близько 150 тис. видів тварин. З них 300 видів ссавців, 300 видів прісноводих риб і 250 видів морських риб, які мають промислове значення. Для арктичної і тундрової зон характерні наступні представники фауни: білий ведмідь, північний олень, песець, лемінг. З морських тварин в цій зоні зустрічаються ластівка, білуха, морж, тюлень. Птахи — чайки, кайри, гаги, білі гусаки. Серед мешканців тайгової зони можна назвати бурого ведмедя, лося, рись, соболя, білку. На Далекому Сході зустрічаються тигр, плямистий олень. У зоні змішаних і широколистяних лісів поширені зубр, бурий ведмідь, кабан, вовк, лисиця, кріт, їжак, з птахів: лелека, журавель, глухар, тетерук, рябчик, синиця, дятел, соловей, ластівка, горобець. Для степової зони не рідкість такі тварини: заєць-русак, хом'як, ховрах; птахи — дрохва, орел. У напівпустелі проживають сайгак, тушканчик.
 
Річки і озера
 
У Росії близько 120 тис. річок (завдовжки понад 10 км.). Найбільш великі з них: — Лєна, Іртиш, Єнісей, Об, Волга, Амур. На відстані понад 400 тис. кілометрів річки Росії придатні для судноплавства та лісосплаву. їх води є основним джерелом водопостачання міст та промислових підприємств, а в південних районах вони використовуються для зрошення. Річки багаті на гідроресурси, особливо в східних районах країни. Найбільші озера — Каспійське море, Байкал, Ладозьке, Онезьке. У РФ майже 2 млн прісних і солоних озер. 

 
Господарська оцінка природних умов і ресурсів
 
Росія має велику різноманітність природних умов і багаті природні ресурси. Близько 70 % площі зайнято рівнинами. Гірські області переважають на сході і півдні країни.
Складна геологічна будова зумовлює значну різноманітність корисних копалин. Росія добре забезпечена паливно-енергетичними ресурсами. Тут знаходяться великі поклади вугілля (Кузнецький, східна частина Донецького, Печорський, Іркутський, Південноякутський кам'яновугільні та Кансько-Ачинський і Підмосковний буро-вугільні басейни); нафти і газу (Волго-Уральська, Західносибірська. Північнокавказька, Тімано-Печорська нафтогазоносні провінції). Є значні поклади торфу (Центральна Росія), горючих сланців (Поволжя), урану.
Родовища залізних руд залягають на Уралі, в Сибіру, в європейській частині країни (Курська магнітна аномалія, Кольський півострів). Марганцеві руди є на Уралі, в Західному і Східному Сибіру. Поклади руд кольорових металів - мідних, поліметалічних, олов'яних, алюмінієвих (боксити), дорогоцінних, рідкісних і рідко земельних знаходяться на Уралі, в Західному Сибіру.
Значні поклади калійної і кам'яної солі зосереджені в Поволжі, Алтаї, Східному Сибірі, фосфоритів і апатитів — на Кольському півострові, в європейському Центрі, Сибіру. Крім того, в країні є значні поклади сірки, азбесту, алмазів, різноманітних будівельних матеріалів.
Російська Федерація знаходиться в межах арктичної, тундрової, лісотундрової, лісової, лісостепової, степової, напівпустельної, субтропічної природних зон. Ґрунти і рослинність на рівнинних ділянках розподіляються зонально і зони послідовно змінюють одна одну з півночі на південь. Співвідношення тепла, світла, зволоження, якості ґрунтів в кожній природній зоні створюють певні агрокліматичні умови для сільськогосподарського використання території. Най більш придатні для землеробства – південь лісової, лісостепова та степова зони, Більша частина території країни спеціалізується на різних видах тваринництва. Великі запаси земель для нового освоєння є на півдні Західного Сибіру та на Далекому Сході. Нечорноземна зона європейської частини Росії після проведення відповідних меліоративних заходів також може бути інтенсивніше задіяна в сільському господарстві.
 
Населення
 
Росія – багатонаціональна держава. Тут проживає понад 100 націй і народностей, що утворюють автономні республіки, краї, національні округи.
Населення по території країни розподіляється нерівномірно, що пояснюється різноманітністю природних умов, історією освоєння, різним рівнем економічного розвитку окремих територій.
Найгустіше заселена європейська частина країни, де проживає 2/3 населення, пересічна густота становить 9 чол. на 1 км кв, а в окремих районах – понад 100 чол. на 1 км кв. Смуга концентрації населення збігається з районами старого промислового та землеробського освоєння зі сприятливими для життя природними умовами зон мішаних лісів, лісостепу, степу. Водночас освоєння природних багатств, залучення їх у сферу економіки призвело до значних змін у розселенні, що позначи¬лося на розвитку продуктивних сил. Сучасне розселення в Росії характеризується процесами урбанізації. її можна віднести до високоурбанізованих країн. Міське населення становить 2/3 від усього населення. З початку XX ст. кількість міських поселень зросла майже в 2,5 раза. Нині в країні понад 1 тис. міст та більш як 2 тис. селищ міського типу. Більша частина міського населення проживає у великих містах (понад 100 тис. чоловік).
Великі міста утворюють агломерації, найпотужнішими з яких є Московська, до якої входить 81 міське поселення, Петербурзька (55), Єкатеринбурзька (32), Нижньоновгородська (28). Москва і Санкт-Петербург за соціально-економічним, науковим, культурним потенціалом є найбільшими містами не тільки країни, а й Європи та світу.
За рівнем урбанізації в Росії виділяють зони високого, середнього та низького рівнів. Перша об'єднує найбільш урбанізовані території Центру, Північного Заходу, Уралу, Далекого Сходу. Середній рівень мають Поволжя, Волго-Вятський, Західносибірський та Східносибірський райони. Низький — Центральночорноземний район, Північний Кавказ, де міське населення становить близько 50 %.
Сільське розселення більшою мірою визначається природними умовами, які впливають також і на господарську діяльність. Тому в степовій та лісостеповій зоні найбільша густота сільського населення. Тут села великі як за розміром, так і за людністю (500-1000 чоловік), а в Нечорнозем'ї, навпаки, переважають малі села (до 200 чоловік).
На демографічних процесах у країні позначилась сучасна ситуація в економіці й політиці, пов'язана з переходом до ринкових відносин. Вона призвела до зниження рівня життя, а в психологічній сфері - до втрати впевненості в майбутньому. Це позначилося насамперед на народжуваності, а отже, і на природному прирості населення, який нині в країні становить 0,7 %, а в окремих ра¬йонах (Поволжя, Західний Сибір) має ще нижчі показники.
Водночас у Росії, порівняно з державами Центральної Європи, – незначний рівень безробіття. Структура зайнятості типова для постсоціалістичних країн: більша частина населення зайнята в матеріальному виробництві і тільки третина – у невиробничій сфері.
 
Господарство
 
Росія має значний економічний потенціал, що становить майже 60 % колишнього економічного потенціалу СРСР. Проте за рівнем економічного розвитку країна посідає 25-27 місце в світі. Для господарства Російської Федерації характерна складна багатогалузева структура, в якій переважає промислове виробництво.
У своєму розвитку господарство країни спирається на власну добре розвинуту сировинну базу. На території Росії концентрується 9/10 запасів вугілля і торфу, близько 3/4 горючих сланців, майже 3/4 гідроресурсів та 2/3 залізної руди й понад 9/10 запасів деревини країн колишнього СРСР.
Міжгалузеві комплекси забезпечують Росії відповідне місце в міжнародному та регіональному поділі праці, хоч останнім часом її економіка зазнала значного спа¬ду. Кризові явища охопили всі галузі виробництва. Причини цього криються в екстенсивному розвитку в попередні десятиліття, в моральному і фізичному зношенні обладнання, застосуванні застарілих енергомістких, трудомістких, екологічно небезпечних технологій, що веде до випуску дорогої й неконкурентоспроможної продукції. Підприємства банкрутують і дуже гострою є проблема взаєморозрахунків між ними та окремими галузями. До того ж вони зв'язані поставками сировини, палива, устаткування, комплектуючих, що були встановлені ще в період командно-адміністративної системи СРСР, що за сучасних умов переходу до ринкових форм господарювання призводить до розриву зв'язків або до їх ускладнення.
 
Промисловість
 
У промисловості переважають галузі важкої індустрії, яка спирається на потужну паливно-енергетичну базу.
Паливно-енергетичний комплекс країни орієнтований на інтенсифікацію видобутку природного газу, нафти, дешевого вугілля. Сучасний стан цього комплексу подібний до того, який був у США на початку 60-х років: зростання експорту газу, нафти, нафтопродуктів при одночасному падінні їх виробництва. Так, видобуток нафти скоротився з 570 млн тонн в 1991 р. до 300-310 в 1994 р., і за обсягами її видобутку Росія поступається нині Саудівській Аравії та США. Зменшився обсяг експорту нафти і нафтопродуктів у країни СНД та Балтії. Через брак коштів понад 40 тис. свердловин, або третина від загальної їх кількості, законсервовані й можуть бути закриті. Втрати нафти становлять 10 % через несправності в трубопроводах.
За оцінками спеціалістів, на Росію припадає 36 % світових запасів природного газу, з них 78 % знаходяться в Західному Сибіру, 4 % – в Східному Сибіру й на Далекому Сході, 7 % – в зоні шельфу Охотського, Баренцового, Карського морів, півострова Ямал. Нині головними районами видобутку газу є Західний Сибір (в основному території Ямало-Ненецького національного округу), Поволжя, Північний Кавказ, острів Сахалін.
У Росії продовжує формуватися найбільша в світі загальнодержавна система газопостачання, яка об'єднує близько 200 газових і газоконденсатних родовищ системою магістральних газопроводів довжиною понад 140 тис. кілометрів.
Вугільна промисловість виявилась у найважчому становищі: понад 70 % шахт, в яких концентрується близько 50 % промислових запасів вугілля, не реконструювались останні 20 років. Припинення державних дотацій у галузь призвело до щорічного зменшення видобутку на 8-10 %. Проте нині частка вугілля становить 40 % в енергетиці, 15 % - в коксохімії, 10-20 % - в інших видах енергоспоживан¬ня. В умовах, коли нафта й газ стають переважно експортною продукцією, частка вугілля на внутрішньому ринку зростатиме. Основними вугільними басейнами Росії є Кузнецький, Печорський, Південноякутський (перебуває в стадії формування) та Кансько-Ачинський.
В енергетиці країни провідне місце посідають теплові електростанції, які працюють переважно на низькосортному кам'яному та бурому вугіллі, торфі, горючих сланцях, а також на газі (в районах видобутку).
На атомну енергетику припадає близько 11 % загального виробництва електроенергії, а в європейській частині країни – 25 %. Планується нарощування енергоблоків на діючих АЕС: Кольській, Білібінській, Курській, Калінінській, Балаковській.
Майже 5 % від загального виробництва електроенергії дають так звані нетрадиційні виробники електроенергії. Це Кислогубська припливна, Паужетська геотер¬мальна станції, вітрові електростанції різної потужності (їх близько 1500), а також станції сонячного теплопостачання і біоенергетичні установки. Крім Курило-Камчатської зони, де знаходяться основні запаси термальних вод, перспективними є райони Північного Кавказу, півдня Західного Сибіру, Східний Сибір (Бурятія, Тува).
На Північному Кавказі (Дагестан, Ставропольський та Краснодарський краї) термальні води вже використовуються для теплопостачання. В північних та північно-східних районах Росії, які не були охоплені централізованим енергопостачанням, є значні резерви комбінованого використання традиційних та нетрадиційних джерел (особливо використання вітрової енергії).
На власній сировинній базі розвивається й металургійна промисловість. У Росії дістала розвиток чорна та кольорова металургія. Основними базами чорної металургії є:
1) Уральська, що працює переважно на власній руді та довізному (з Кузбасу і Казахстану) паливі. Тут розміщені комбінати повного циклу, що випускають чавун, сталь, прокат. Основні центри – Магнітогорськ, Нижній Тагіл, Новотроїцьк, Челябінськ.
2) Центральна, використовує залізні руди КМА та паливо з Донбасу і Печорського басейну. Поряд з традиційними доменними виробництвами дістали розвиток нові технології (електрометалургія, виробництво феросплавів, порошкова металургія). Центри – Москва, Електросталь, Новолипецьк, Старий Оскол.
3) Сибірська, що розвивається на власній сировині. Найпотужніші підприємства, що виробляють чавун, сталь, прокат, концентруються в Новокузнецьку. Сталь і прокат дають також підприємства Новосибірська, Красноярська, Комсомольська-на-Амурі.
Великим металургійним центром, що забезпечує металом промислово розвинутий Північний Захід Центральної Росії, є Череповець, підприємства якого використовують руди Кольського півострова та вугілля Печорського басейну.
Металургійні підприємства Росії спеціалізуються на випуску окремих марок сталі, прокату, що зумовлює широкий обмін продукцією та розгалужені зв'язки щодо збуту. За цією продукцією Росія посідає четверте місце в світі.
Підприємства кольорової металургії розміщені на Уралі (мідна та алюмінієва промисловість), Кольському півострові (нікелево-кобальтова, алюмінієва), Північному Кавказі (свинцево-цинкова), Східному Сибіру та Далекому Сході (свинцево-цинкова, нікелево-кобальтова, олов'яна, титано-магнієва, алюмінієва). Саме в східних районах зосереджені нові родовища (Удоканське міднорудне). На базі електроенергії потужних ГЕС (Красноярськ, Іркутськ, Братськ) розвивається алюмінієва промисловість. В Якутії добувають алмази. За обсягами їх виробництва Росія посідає одне з провідних місць у світі.
Металургійна промисловість майже всюди поєднується з хімічною промисловістю, виробництвом будівельних матеріалів. Хімічна промисловість Росії спеціалізується як на продукції основної хімії (передусім це - мінеральні добри¬ва, лаки, фарби, кислоти), так і на продукції хімії полімерних матеріалів (пластмаси, синтетичний каучук, хімічні та штучні волокна, гумо-технічні вироби). В цілому визначає розміщення підприємств хімічної промисловості різноманітна сировинна база. Основними районами її розвитку є Центральна Росія, Поволжя, Урал, Західний Сибір. У Західному Сибіру є перспективи щодо розвитку галузі на основі комплексного використання ресурсів нафти і газу.
Машинобудування є однією з провідних галузей промисловості Росії. Воно має багатогалузевий динамічний характер, віддзеркалюючи в своїй структурі зміни потреб господарства країни. Машинобудуванню властива глибока спеціалізація та широке кооперування виробництва.
Машинобудування та металообробка – одна з найстаріших галузей промисловості Росії. Ще у царській Росії вона розвивалася переважно в Центральному, Петербурзькому та Уральському районах. Під час індустріалізації машинобудівні виробництва перемістилися в східні райони - Сибір, Далекий Схід, а науково-технічний прогрес істотно змінив галузеву структуру, підвищив роль середнього і точного машинобудування.
Важке машинобудування тяжіє до металургійних баз, тому переважно кон¬центрується на Уралі (Єкатеринбург, Орськ), в Сибіру (Красноярськ, Іркутськ), в Центральній Росії (Бєлгород), де виробляють устаткування для гірничої та металургійної промисловості, енергетики. Історичним центром енергетичного машинобудування є Санкт-Петербург.
Транспортне машинобудування, зокрема виробництво локомотивів, вагонів зосереджене в Центральній Росії (Коломна, Брянськ, Твер), на Північному Кавказі (Новочеркаськ), Уралі (Нижній Тагіл). Суднобудування тяжіє до морських (Санкт-Петербург, Астрахань, Мурманськ, Владивосток) та річкових портів (Нижній Новгород, Волгоград, Тобольськ).
Сільськогосподарське машинобудування орієнтується на споживача. Переважає виробництво зернових (Ростов-на-Дону, Таганрог, Красноярськ), льоно- та картоплезбиральних (Центральний район) комбайнів.
Для галузей середнього машинобудування характерне широке кооперування і технологічна спеціалізація. Автомобілебудування, орієнтуючись у розміщенні на трудові ресурси, починало розвиватись у центрі європейської частини Росії (Москва, Брянськ), згодом перемістилося на схід і нині його основним районом є Поволжя. Тут випускають великовантажні (Набережні Човни), середньовантажні (Нижній Новгород, Ульяновськ) та легкові автомобілі (Тольятті, Нижній Новгород), автобуси. Виробництво тракторів розміщене в Поволжі (Волгоград, Чебоксари), в Центральній Росії (Володимир, Липецьк, Санкт-Петербург), на Уралі (Челябінськ) та в Сибіру (Рубцовськ). Верстатобудування історично склалося в Центральній Росії (Москва, Санкт-Петербург), а нині розвинуте повсюдно, часто визначаючи спеціалізацію економічного району, вузла, центру.
До середнього машинобудування належить і військово-промисловий комплекс (ВПК), діяльність якого та розміщення підприємств донедавна вважалися державною таємницею. Основні райони зосередження ВПК - Урал (20 %), Центральна Росія (17 %), Волго-Вятський район (13 %), північно-західні райони Росії (10 %). У Москві третина підприємств та майже половина наукових установ зв'язана з військовим виробництвом. Нині ВПК зазнав значної перебудови в зв'язку з конверсією, яка відкрила можливості використання великого науково-технічного потенціалу для потреб економіки країни.
Електротехнічна, радіотехнічна, електронна промисловість, приладобудування, виробництво обчислювальної техніки, новітні виробництва (робототехніка, біотехнології тощо) концентруються в районах з розвинутим науковим потенціалом, забезпеченим кадрами високої кваліфікації – в Центральній Росії (Москва, Санкт-Петер¬бург), на Уралі (Єкатеринбург), в Сибіру (Новосибірськ).
У Росії сприятливі умови для розвитку лісового комплексу. Близько 65 % території країни розташовано в зоні лісів. У європейській частині Росії це темнохвойна тайга, в азіатській – світло-хвойна, представлена цінними породами дерев (кедр, модрина), на південному заході – мішані ліси. Розвинуті всі ланки лісового комплексу: заготівля, механічна та хімічна обробка. На значній сировинній базі працює целюлозно-паперова промисловість. Виробництва концентруються пере¬важно на півночі європейської частини країни та Уралі, у Західному та Східному Сибіру, Далекому Сході.
Легка промисловість, зокрема текстильна, є однією з найстаріших галузей господарства, що визначала спеціалізацію країни ще на початку століття. Підприємства текстильної промисловості використовують в основному довізну сировину (крім льо¬ну). Спеціалізуються на випуску льняних, бавовняних та шовкових тканин. Налагоджене швейне, взуттєве, трикотажне виробництва. Основним районом концентрації підприємств легкої промисловості є Центральна Росія (Іваново, Орєхово-Зуєво, Москва, Ярославль, Твер). Другий район розвитку легкої промисловості, який також майже повністю використовує довізну сировину, формується в Сибіру (Барнаул, Бійськ, Красноярськ).
 
Агропромисловий комплекс Росії 
 
Базується на розвинутому сільському господарстві та потужному переробному виробництві харчової промисловості. Росія — значний виробник зерна, м'яса, масла, інших видів сільськогосподарської продукції, посідає за обсягами цієї продукції 2-4 місце в світі.
У структурі сільського господарства переважає тваринництво. Зернові вирощують на родючих чорноземних ґрунтах лісостепової та степової зон. Під цими культурами знаходиться 3/5 посівних площ, з них більша частина - під пшеницею. Вона є основною культурою в Поволжі, Центральному Чорнозем'ї, Західному Сибіру, на Північному Кавказі, Уралі, Далекому Сході.
Основними технічними культурами, що мають велике значення для господарства Росії, є льон-довгунець, коноплі, соняшник, соя, гірчиця, цукрові буряки, тютюн та махорка. Льон-довгунець вирощують на підзолистих та суглинистих грунтах Нечорноземної зони Центральної Росії. Це найбільший у світі масив цієї культури, що є основою розвитку традиційного для країни лляного виробництва. Соняшник як провідна олійна культура дає найкращі врожаї на чорноземних грунтах Північного Кавказу, Центрального Чорнозем'я, Поволжя. Соя - традиційна харчова культура Далекого Сходу, а як кормова вирощується в південних районах країни. Гірчиця тяжіє до сухих південних районів (Нижнє Поволжя, Ставропілля). На вирощуванні цукрових буряків спеціалізуються три великі території: Центральне Чорнозем'я, Північний Кавказ і Поволжя.
Майже повсюдно культивують картоплю, але більша частина посівів припадає на центральні райони європейської частини. Картоплярство й овочівництво є галузями спеціалізації приміських зон. Великі площі під овочами знаходяться на Північному Кавказі. Райони Північного Кавказу і пониззя Дону спеціалізуються на садівництві, виноградарстві, а Краснодарський край - на вирощуванні чаю і цитрусових, Нижнє Поволжя – баштанних культур.
Розвиток і напрям тваринництва залежить від кормової бази. Природні пасовища займають понад 20 % території країни. На соковитих кормах лісової і лісостепової зон розвивається скотарство молочного та молочно-м'ясного напрямів.
Степова зона спеціалізується на м'ясо-молочному і м'ясному тваринництві. Вівчарство дістало розвиток у південних степових та деяких гірських районах, особливо в Поволжі та на Північному Кавказі. Свинарство і птахівництво розвинуті повсюдно. В тундрі основний напрям тваринництва – оленярство. На Алтаї розводять кіз, маралів, у горах Бурятії й Туви – яків.
Традиційною, хоч і трохи забутою галуззю, є конярство, яке колись розвивалося повсюдно. Нині племінних коней розводять на конезаводах, що переважно зосереджені в лісостеповій та степовій зонах. Табунне утримання характерне для Бурятії, півдня Якутії.
Залежно від спеціалізації сільського господарства розвивається й харчова промисловість. Повсюдно діють підприємства м'ясної, маслоробної, молочної, молочноконсервної, хлібопекарської, кондитерської промисловості, пивоваріння, інші галузі переважно споживчої орієнтації. Певну територіальну спеціалізацію мають галузі сировинної орієнтації: цукрова (Центральне Чорнозем'я, Північний Кавказ, південь Поволжя), олійна (Північний Кавказ), плодоовочеконсервна (Північний Кавказ, Поволжя), виноробна, чайна (Північний Кавказ).
 
[продовження]
Категорія: Географія 10 клас | Додав: morozallaiwanowna | Теги: географія 10 клас, Російська Федерація
Переглядів: 59 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]