Головна » Файли » Захист Вітчизни 11 клас дівчата

Ознаки деяких невідкладних станів та перша допомога при них
27.02.2016, 14:46

Термін „невідкладні стани” об’єднує досить ве­ликий перелік ситуацій, що вимагають негайних дій до­помоги, оскільки пов’язані із гострим розладом діяльності ряду функцій організму: нервової системи, дихання та кровообігу, системи виділення тощо.

Непритомність (зомління) – раптова короткочасна втрата свідомості з ослабленням діяльності серцевої та дихальної систем, внаслідок недостатнього кровопоста­чання головного мозку. Може виникнути в результаті переляку, негативних емоцій, больового відчуття, погір­шення тепловіддачі організму, спостерігання невеликої кровотечі, різкого переходу з горизонтального положення у вертикальне, нестачі свіжого повітря, при істеричних нападах тощо. Ці фактори сприяють рефлекторному роз­ширенню м’язових судин, внаслідок чого знекровлюється мозок.

Нерідко зомлінню передують памороки, основними ознаками яких є блідість обличчя, дзвін у вухах, по­темніння в очах, холодний піт, запаморочення, слабке наповнення пульсу, поверхневе дихання, низький артеріальний тиск. Потім настає втрата свідомості і хворий повільно падає (“осідає”), інколи “закочує очі”. Зіниці зазвичай звужені, їх реакція на світло збережена. Але у тяжких випадках зіниці розширюються і можуть не реагувати на світло. Якщо стан без свідомості триває до 10-15 секунд, то людина залишається нерухомою, а якщо довше 15-20 секунд, то з’являються судоми, а інколи і нетримання сечі.

Допомога:

  • потерпілого негайно покласти на спину;
  • нижні кінцівки трохи підвести (на 15-20 см) для поліпшення кровообігу мозку;
  • вивільнити шию та груди від одягу;
  • поплескати хворого по щоках, побризкати обличчя та груди холодною водою, дати понюхати нашатирний спирт (10% розчин аміаку), ацетон, одеколон;
  • при повернені хворого до свідомості з метою підвищення судинного тонусу дати йому випити трохи міцного гарячого чаю або кави;
  • якщо у непритомного виникає хрипке дихання або він зовсім припиняє дихати, то слід перевірити, чи не ви­никло у нього западання язика;
  • у крайньому разі вживають заходи до оживлення.

Тепловий удар – виникає внаслідок неможливості тепловіддачі при сильному перегріванні в дуже нагрітому приміщенні при відсутності руху повітря, високій воло­гості і тощо.

Ознаки: загальна кволість організму, головний біль, нудота, блювання, частішає пульс, дихання, шкіра облич­чя червоніє. Людина може втратити свідомість.

Допомога:

  • терміново вивести хворого із зони перегрівання;
  • змочити холодною водою обличчя;
  • витерти тіло мокрим рушником;
  • до голови і ділянки серця прикласти холод;
  • дати випити води;
  • до носа піднести ватку з нашатирним спиртом.

Сонячний удар – виникає внаслідок перегрівання голови сонячним промінням, що призводить до поси­леного приливу крові до мозку, що викликає підвищення внутрішньочерепного тиску.

Ознаки: головний біль, головокружіння, шум у вухах, нудота та блювання, температура тіла підвищується до 40° і вище, прискорюється серцебиття й дихання, посилюється потовиділення, запаморочення.

Допомога:

  • покласти потерпілого в затіненому місці на спину;
  • звільнити від одягу;
  • на голову і ділянку серця покласти холод.

Електричні травми – це ураження тканин і органів внаслідок проходження струму чи впливу променів електродуги на людину.

Умовно електротравми поділяють на місцеві та електричні удари.

Місцева електротравмаце локальне ушкодження цілісності тканин тіла, кісток під впливом електроструму.

Характерними видами місцевих електротравм є:

  • електричні опіки (дивися тему 1);
  • електричні знаки;
  • електрометалізація шкіри;
  • електрофтальмія;
  • механічні пошкодження;

Електричні знаки – плями сірого або блідо-жовтого кольору у вигляді мозолі на поверхні шкіри в місці контакту із струмопровідними елементами. Електричні знаки безболісні і зникають через певний час.

Електрометалізація шкіри – це просочування по­верхні шкіри частками металу при його випаровуванні чи розбризкуванні під впливом електричного струму. Ураже­на ділянка – шорстка на дотик і має забарвлення, характерне для кольору металу. Електрометалізація шкіри є безпечною (за винятком очей) і з часом зникає.

Електроофтальмія – запалення очей внаслідок дії великого потоку ультрафіолетових променів.

Механічне пошкодження виникає під час різкого ми­мовільного скорочення м’язів під впливом струму, що проходить через людину. Внаслідок цього рветься шкіра, кровоносні судини, нервова тканина, можливі вивихи суглобів і навіть переломи кісток.

Електричний удар – різке збудження тканин електричним струмом, який проходить через живе тіло та супроводжується судомним скороченням м’язів. Внас­лідок цього можливі механічні травми: розриви шкіри, кровоносних судин, нервів, вивихи суглобів, переломи кісток, розшарування тканин, їх розрив або відрив від тіла. Виникають також порушення або навіть цілковите припинення діяльності життєво важливих систем орга­нізму (дихальної, серцево-судинної) внаслідок судомного спазму діафрагми – головного дихального м’язу в орга­нізмі – і серця.

Ступінь негативної дії електричного удару на орга­нізм різний і залежить від характеру та умов ураження, шляху проходження струму через організм. За спосте­реженнями медиків, найбільш небезпечні такі шляхи проходження струму в тілі людини: голова – рука, голова – ноги, рука – рука. На цих шляхах уражаються життєво важливі органи: серце, головний мозок, легені. Найбіль­шою загрозою для життя є проходження струму через серцевий м’яз. При цьому виникає фібриляція серця (повна асинхронність скорочень серцевих м’язів і при­пинення насосної функції серця), яка самостійно не про­ходить і потребує лікарської допомоги.

Залежно від наслідків ураження умовно виділяють чотири ступені порушень при електричному ударі:

І ступінь – судомне скорочення м’язів, що супро­воджується болями, але без втрати свідомості. У потерпілого страх на обличчі, шкіра бліда, можливий судомний викрик.

ІІ ступінь – судомне скорочення м’язів зі втратою сві­домості, дихання та робота серця зберігаються. Самостійне звільнення від дії струму неможливе внаслідок виникнення феномену „приковування” (неможливості розігнути пальці кисті і самостійно відірватися від струмопроводу).

ІІІ ступінь – втрата свідомості та порушення серцевої діяльності й (або) дихання.

IV ступінь – клінічна смерть.

Допомога:

1. Звільнити потерпілого від дії електричного струму. Це можна здійснити кількома способами (дивись мал. 27).

Мал. 27. Способи усунення дії електричного струму на потерпілого: а – знеструмлення установки за допомогою вимикача (рубиль-ника); б – відкидання проводу сухою дошкою; в – перерубу-вання проводів сокирою; г – відтягнення потерпілого від електромережі

Вимкнути напругу в мережі. Перерізати або пере­рубати електропровід (причому робити це необхідно пофазно, тобто кожний провід окремо й на різній висоті). Зняти електропровід з ураженого за допо­могою підручних засобів, які забезпечують безпеку для рятівника (сухі держаки лопати, дошки, палиці, жердини, мотузки тощо). Відтягнути потерпілого від ушкоджуючих струмоведучих частин, до яких він торкається, пам’ятаючи при цьому про власну безпеку (діяти однією рукою; тягнути тільки за суху одежу; уникати доторкання до оголених частин тіла потерпілого та оточуючих металевих деталей; наки­нути на потерпілого прогумовану чи іншу тканину).

Тим, хто подає допомогу, необхідно також пам’я­тати про небезпеку так званої крокової напруги, що виникає на обмеженій ділянці землі, наприклад, при падінні на землю високовольтного проводу. Ураження людини у цьому випадку настає, коли ноги людини торкаються двох точок землі, що мають різні електричні потенціали. У зоні крокової напруги струм переходить через тіло людини від однієї ноги до другої. Хоча цей шлях є менш небезпечним за інші, однак відомо немало випадків ураження струмом, які спричинені саме кроковою напругою. важкість ураження зростає через судомні скорочення м’язів ніг, що призводить до падіння людини, при цьому струм проходить вже по шляху „рука – ноги” через життєво важливі органи (серце, легені). Крім того, зріст людини більший за довжину кроку, що обумовлює більшу різницю потенціалів. Тому небезпечно набли­жатися до місця замикання проводу на землю ближче ніж на 8 м.

2. Пересуватися в зоні крокової напруги необхідно з особливою обережністю, використовуючи відповідні за­соби захисту для ізоляції від землі (діелектричні калоші, боти; гумові килимки) або предмети, що погано проводять електричний струм (наприклад, сухі дошки). Без засобів захисту пересуватися в такій зоні необхідно маленькими кроками, що не перевищують довжини ступні (мал. 28).

Мал. 28. Правильне пересування в зоні розтікання струму при зами-канні на землю: а – віддалення від точки замикання на землю обірваного проводу; б – сліди від взуття

3. Ретельно оглянути потерпілого. Потерпілому, що знаходиться в непритомному стані, слід дати понюхати ватку, змочену нашатирним спиртом або обприскати обличчя холодною водою. При наявних ознаках клінічної смерті слід негайно розпочати серцево-легеневу реанімацію.

4. Людину, яка повернулася до свідомого стану, утеплити, напоїти великою кількістю води, чаю чи компоту (алкоголь та кава – заборонені!) та обов’язково відправити на транспорті до лікарні тому, що загальний стан такої людини може різко погіршитися в найближчі години і навіть дні після електроушкодження. Можуть виникнути порушення в кровозабезпеченні м’язу серця та явища вторинного електричного шоку навіть у по­терпілих із найлегшими загальними проявами (головним болем, загальною слабкістю).

5. Перевозити таких людей потрібно в лежачому положенні.

6. Можна дати знеболювальні, заспокійливі та серцеві препарати.

Шок – різке, прогресивне, із загрозою для життя зниження всіх функцій організму, обумовлене дією на нього надсильного хвороботворного подразника.

Причини шоку: сильний біль, втрата крові, надзви­чайний емоційний вплив, пошкодження великих нервових стовбурів, травми рефлексогенних (дуже чутливих) зон черевної або грудної порожнини, черепа, промежини.

Виділяють первинний (ранній) та вторинний (пізній, токсичний) шок. Первинний шок виникає переважно через декілька хвилин після травми і являє собою різке висна­ження ЦНС внаслідок надсильного подразнення нервових центрів дуже великою кількістю больових імпульсів.

Вторинний шок розвивається через 2-6 годин після травми внаслідок дії на нервову систему отруйних про­дуктів розпаду ушкоджених тканин, додаткової травми або посилення болю після дії знеболювальних препаратів.

У розвитку шоку розрізняють дві фази: еректильну та торпідну. Еректильна фаза – фаза збудження – короткочасна (5-20 хв.), виникає в момент травми, або невдовзі після неї і рідко буває помітною (8-10 % випадків). Ознаки: свідомість збережена, хворий гучно стогне, кри­чить, пручається, несподівано схоплюється і біжить. Обличчя бліде, трохи синювате і набрякле від крику. Дихання часте і коротке, пульс або без змін, або напружений і швидкий, зіниці розширені.

Торпідна фаза – фаза гальмування – свідомість збе­режена, але затьмарена, з можливим наступним перехо­дом до стану ступору (заціпеніння) і коми. Потерпілий лежить нерухомо, байдуже до оточення, погляд неру­хомий і звернутий в далечінь, зіниці розширені. Він не кричить, нічого не вимагає, не жаліється, на запитання або зовсім не відповідає, або із затримкою тихо і повільно, слабо чутним голосом. Обличчя бліде, мармурове, інколи синювате або сірувате (як у трупа). Шкіра обличчя вкрита холодним липким потом, нігтьове ложе синювате. Вени кінцівок не заповнені, часто на вигляд не помітні. Дихання поверхневе, прискорене. Пульс слабкий, частий, з перебоями. Тіло холодне, рана і шкіра майже нечутливі до подразнення. Потерпілий відчуває спрагу, нудоту, іноді буває блювота. Без своєчасно наданої допомоги шок може привести до смерті.

Допомога:

  • усунути причинний фактор травми;
  • зупинити кровотечу;
  • знеболити за допомогою анальгетиків (анальгін);
  • підтримувати серцеву діяльність та кровопостачання головного мозку або окремих частин кінцівок (серцеві препарати – валідол, корвалол тощо);
  • поліпшити газообмін у легенях (розстебнути одяг, надати зручного положення, збільшити доступ свіжого повітря);
  • стимулювати ЦНС засобами загальної дії (алкоголь, міцний чай, кава);
  • зігріти потерпілого (гарячі напої, грілки чи пляшки з гарячою водою до тіла);
  • посилити послаблене сечовиділення та виведення отруйних продуктів хворобливого розпаду речовин із організму (більше пити рідини – сольові та лужні напої).

Асфіксія – задуха, що викликана кисневим голоду­ванням та надлишком вуглекислого газу в крові й тка­нинах. Розвивається внаслідок припинення надходження повітря в легені протягом 2-3 хв. Причини асфіксії – стискання гортані та трахеї (задушення); затоплення гортані й трахеї водою (утоплення); заповнення їх слизовими масами, блювотинням, землею; закривання входу в гортань стороннім тілом чи язиком. При утопленні може виникнути два види асфіксії – біла і синя.

При білій асфіксії шкіра та слизові оболонки бліді, м’язи обличчя напружені. Цей вид асфіксії розвивається наступним чином: краплини води, що потрапили в дихальні шляхи, викликають спазм голосової щілини і вода не проникає в легені, а подразнення нервових за­кінчень гортані призводить до паралічу серцевої діяль­ності та дихання.

Синя асфіксія виникає при попаданні води в ди­хальні шляхи і шлунок, звідки вода швидко надходить у кров. Шкіра у таких утоплеників – синя, поверхневі вени набрякають. З рота й носа виділяється піниста рідина.

Допомога:

  • якщо потерпілий притомний, його треба заспокоїти, зняти мокрий одяг, насухо обтерти тіло, дати гарячий чай, каву;
  • якщо потерпілий непритомний і у нього розвинулась біла асфіксія, то необхідно якнайшвидше приступити до ШВЛ і закритого масажу серця. При синій асфіксії потерпілого кладуть животом на зігнуте коліно рятівника, після натискування на спину вода із дихальних шляхів і шлунку виливається назовні (дивись мал. 29). Після цього потерпілого негайно кладуть на спину, а голову відкидають назад. У такому положенні проводять ШВЛ і закритий масаж серця. Таких потерпілих обережно транспортують до лікувального закладу;

                             Мал. 29. Деякі способи видалення води з легень при утопленні

  • при асфіксії внаслідок задушення (повішення) ди­хання прискорюється, артеріальний тиск підвищу­ється, пульс прискорюється, шкіра обличчя синя, на склерах і кон’юнктиві з’являються дрібні крово­виливи, спостерігається рухове збудження, непритомність. Потрібно якнайшвидше звільнити шию потерпілого від за­шморгу. Наявність мінімальних ознак життя вимагає негайного виконання закритого масажу серця та ШВЛ.

Ушкодження очей. Розрізняють механічне, теплове, хімічне та променеве ушкодження очей. Теплові ураження очей можуть бути спричинені полум’ям, парою або окропом. Хімічне ураження очей може статися кислотами, лугами, аніліновими фарбами, розчином аміаку, вапном і деякими іншими хім. речовинами (див. тему 1).

Механічне ушкодження виникає при потраплянні в очі часточок металу, окалини, наждаку тощо. Вони можуть проникати в тканини ока, викликаючи різкий біль, світлобоязнь, сльозотечу. Не слід намагатися видалити ці часточки, – це повинен зробити лише медичний працівник. Тому у таких випадках необхідно накласти на ушкоджене око стерильну пов’язку та якомога швидше доставити потерпілого до офтальмолога.

При електро- та газозварювальних роботах можливе ушкодження органа зору променевою енергією (головним чином ультрафіолетовими променями). При цьому спосте­рігається зниження гостроти зору, світлобоязнь, сльозо­теча, біль очей та голови. Через 2-3 дні ці явища, як правило, минають. Для запобігання променевого ушкод­ження очей необхідно користуватись індивідуальними за­собами захисту очей.

Потрапляння чужорідних тіл в організм людини

Чужорідні тіла – це сторонні організму предмети, що потрапили в тканини, отвори та органи через шкіру, природні отвори організму або через рану (наприклад, при вогнепальних ушкодженнях).

У стравохід найчастіше потрапляють чужорідні тіла з їжею при поспішному ковтанні, розмовах під час їжі, при чханні, сміхові, раптовому кашлі тощо. Дрібні та округлі чужорідні предмети можуть пройти через стравохід, шлунково-кишковий тракт і безболісно вийти з фекаліями. Гострі та великі чужорідні предмети (рибні та курячі кістки, а також голки, шпильки, цвяшки та інші предмети, які беруть у рот під час роботи) можуть застрягнути в стравоході. Спроби викликати проходження такого чужорідного тіла по стравоходу в шлунок з’їданням хлібних скоринок, густої каші, картоплі, як правило, успіху не приносять. Тому необхідно звернутись до лікаря, який надасть необхідну допомогу.

В око чужорідні тіла потрапляють, зазвичай, на вулиці у вітряну погоду, при русі на транспорті з відчиненими вікнами, на виробництві, під час обробки металу, каменя, скла, дерева тощо. Залежно від швидкості руху, розміру та виду чужорідне тіло або залишається на поверхні очного яблука, або проникає в тканини ока, викликаючи різкий біль, світлобоязнь, сльозотечу.

На травмоване око необхідно накласти стерильну пов’язку та якнайшвидше доставити потерпілого до офтальмолога.

Якщо під повіку потрапило чужорідне тіло (смітинка чи мушка), то його можна видалити промиванням ока струменем води (зі склянки, з намоченої ватки чи марлі, з гумової спринцівки), що направляється від зовнішнього кута ока (від скроні) до внутрішнього (до носа). Можна також відтягнути повіку та видалити смітинку чистою ваткою, змоченою 2% розчином борної кислоти, або чистим носовичком. Для профілактики кон’юнктивіту очі можна закапати 30% розчином сульфацилу натрію (альбу­циду). Не можна терти око, намагаючись видалити чужорідне тіло, це призводить лише до більшого його травмування.

Велику небезпеку для життя людини становлять чу­жорідні тіла, що потрапляють у дихальні шляхи. Найчас­тіше це трапляється з дітьми. Граючись, вони беруть у рот монети, ґудзики та інші дрібні предмети. При вдиханні ці предмети можуть проскочити в гортань і застрягнути в ній, оскільки вони є найвужчим місцем дихального горла.

У дорослих потрапляння чужорідного тіла в горло стається, зазвичай, при сп’янінні або при розмові під час приймання їжі.

Для видалення чужорідного тіла із верхніх ди­хальних шляхів необхідно різко та сильно відкашлятись. Якщо це не допомагає, то необхідно спробувати один з прийомів самодопомоги. Потерпілий обома руками різки­ми поштовхами натискує на верхню частину живота (мал. 29 а). Другий прийом полягає в тому, що потерпілий різко нахиляється вперед, впирається животом у спинку крісла та перевішується через неї (дивись мал. 29 б). Підвищений тиск, що створюється в черевній порожнині при виконанні обох прийомів, передається через діафрагму на грудну порожнину, що сприяє виштовхуванню чужорідного тіла з верхніх дихальних шляхів.

 

Мал. 29. Прийоми самодопомоги при потраплянні чужорідних тіл у верхні дихальні шляхи

 

Якщо самодопомога з тих чи інших причин не­можлива, або не дає дієвого ефекту, то допомогу повинна подати особа, що знаходиться поруч. Ця допомога полягає у послідовному проведенні двох прийомів.

                              Мал. 30. Прийоми першої допомоги при потраплянні чужорідних тіл у верхні дихальні шляхи.

Рятівник підходить до потерпілого зі спини і нижньою частиною долоні наносить 3-4 енергійні удари по хребту на рівні верхнього краю лопаток. Якщо цей прийом не допомагає виштовхнути чужорідне тіло, рятівник, продовжуючи стояти за спиною потерпілого, обхоплює його обома руками, кулаком однієї руки впирається у верхню частину живота потерпілого, а долонею іншої руки накриває кулак і 3-4 рази притискає потерпілого до себе, проводячи різкі поштовхи в напрямку спереду назад та знизу вверх (прийом Хеймліха) (дивись мал. 30).

Епілепсія – вроджене чи набуте захворювання, що найчастіше проявляється нападами судом всього тіла (м’язи багаторазово то напружуються, то розслаблю­ються) зі втратою свідомості.

При виникненні у хворого на епілепсію нападу необхідно підкласти під нього м’яку підстилку, щоб він не забився під час судом. Під голову також слід покласти щось м’яке. Хворого треба повернути набік, розстебнути йому комір і ремінь. Щоб уникнути прикусу язика під час нападу, в рот потрібно вставити ложку або паличку, загорнуту в чисту тканину (бинт або носову хустинку). При цьому необхідно забезпечити хворому вільний доступ повітря.

Під час нападу хворого треба притримувати за голову. Її слід тримати так, щоб вона рухалась разом із тулубом при судомах. Жорстка фіксація голови нерідко призводить до вивихів у шийному відділі хребта.

Після нападу хворому треба полежати, відпочити, заснути. Будити його, торсати, намагатися привести до тями, особливо даючи понюхати нашатирного спирту, ні в якому разі не можна, бо це може викликати новий напад. Іноді після цього хворий стає неспокійним. У цьому випадку не можна лишати його самого, треба встановити нагляд до повного прояснення у нього свідомості або до приїзду лікаря.

Апендицит – запалення червоподібного відростка сліпої кишки. Гострий апендицит проявляється раптовими болями внизу живота, частіше справа. Досить часто спо­чатку вони носять нелокальний (розмитий) характер і лише через кілька годин концентрується в правій нижній чверті живота, де знаходиться сліпа кишка. Болі постійно наростають, посилюються при ході та кашлі. Часто напад апендициту супроводжується нудотою та блюванням, що обумовлює картину хвороби, подібну до гострого харчо­вого отруєння. Ця помилка тягне за собою іншу, ще більш небезпечну тактику, а саме – спробу очистити кишечник за допомогою проносних засобів або клізми, чи використати знеболюючі препарати, що робити неприпустимо.

Отже, при появі гострого болю в животі необхідно негайно звернутися до лікаря.

Апоплексичний удар (інсульт) – обумовлюється крововиливом у мозок. Найчастіше він виникає в людей похилого віку й тих, хто страждає на гіпертонічну хво­робу (особливо під час гіпертонічного кризу – різкого під­вищення артеріального тиску). У потерпілого відмічається параліч рук і ніг, як правило з одного боку, порушується процес мовлення. Чимало хворих непритомніють, не реагують на оточення; в перші години бувають сильні головні болі, порушення дихання, судоми, блювання.

При крововиливі в мозок необхідно негайно викликати лікаря, а до його прибуття покласти хворого в ліжко, підвівши верхню частину тулуба; на чоло покласти холодний компрес. Якщо необхідно – здійснювати відпо­відні реанімаційні заходи.

Стенокардія («грудна жаба») – найбільш поширена форма ішемічної хвороби серця. Її основні прояви – раптові напади сильних стискувальних болів у ділянці серця. Іноді біль відчувається в центрі грудної клітини або у лівому плечі та руці. Напад болю має чітко виражений початок і кінець, триває від кількох хвилин до півгодини. Якщо ж він триває довше, слід запідозрити розвиток тяжкого захворювання (інфаркт міокарда).

Причиною стенокардії є тимчасова невідповідність між приливом крові до серця по коронарних артеріях і потребами серцевого м’яза, тобто гострою недостатністю коронарного кровообігу. Напади болю при стенокардії найчастіше виникають під час швидкої ходи, фізичної праці, перегріванні та в інших випадках, коли зростає потреба серцевого м’яза в поживних речовинах.

Перша допомога полягає в найшвидшому припиненні болю та запобіганні повторним нападам. Для цього хворому дають під язик для смоктання пігулку валідолу. А при дуже сильних болях краще застосувати пігулку нітрогліцерину. До прибуття лікаря можна також випити настоянку валеріани (15-20 крапель) або корвалол, поставити гірчичник на ділянку серця. Обов’язково забезпечити спокій.

Інфаркт міокарду – захворювання, що характери­зується утворенням некротичного (змертвілого) вогнища у серцевому м’язі в результаті порушення коронарного кровообігу. Клінічні прояви подібні проявам, які вини­кають при стенокардії. Відрізнятись може характер болю, що буває іноді дуже пекучим. Нітрогліцерин та інші засоби, що застосовуються при стенокардії, практично не дають бажаного ефекту. Необхідна термінова госпіта­лізація, створення стану абсолютного спокою

Категорія: Захист Вітчизни 11 клас дівчата | Додав: morozallaiwanowna | Теги: Ознаки деяких невідкладних станів т
Переглядів: 394 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]