Головна » Файли » Захист Вітчизни 11 клас дівчата

Техніка транспортної іммобілізації при різних видах ушкоджень
27.02.2016, 14:06

Порушення правил перенесення та перевезення потерпілого може призвести до непоправної шкоди для його здоров’я, а іноді й до смерті. А тому, перш за все, необхідно пам’ятати, що перевозити потерпілого можна лише тоді, коли в нього зберігається стійке дихання та пульс.

Щоб обрати найбільш безпечне для потерпілого положення, необхідно врахувати вид та характер травми чи захворювання. Від правильного положення потерпілого при його транспортуванні значною мірою залежить перебіг наступного лікування й навіть порятунок його життя. У зв’язку з цим укладання потерпілого в правильному положенні є досить важливим моментом першої допомоги.

У положенні лежачи на спині транспортують потерпілих із пораненнями голови, ушкодженнями черепа та головного мозку, хребта та спинного мозку, пораненнями кінцівок.

Положення лежачи на спині із зігнутими в колінах ногами рекомендується при пораненнях живота, при переломі кісток таза.

У положенні лежачи на спині з піднятими нижніми кінцівками і дещо приспущеною головою транспортують потерпілих, які втратили значну кількість крові, а також перебувають у шоковому стані.

У положенні лежачи на животі транспортують потерпілих, що отримали травму хребта і були знайдені у такому положені.

Напівсидяче положення з витягнутими ногами рекомендується при пораненнях шиї та при значних пораненнях верхніх кінцівок.

У напівсидячому положенні із зігнутими у колінах ногами транспортують потерпілих, котрі отримали пора­нення сечових та статевих органів, травми черевної порожнини та грудної клітки; при раптових захворю­ваннях органів черевної порожнини.

У положенні на боці транспортують потерпілих, котрі знаходяться в непритомному стані.

Мал.11. Способи перенесення потерпілого ( на жердині; на кріслі; на руках)

Для перенесення потерпілого, зазвичай, використо­вують ноші, а за їх відсутності застосовують інші засоби та способи: на саморобних ношах, на дошці, на жердині, на драбині, на кріслі, на простирадлі, на покривалі, на руках тощо.

Мал. 12. Перенесення потерпілого на ношах

Ті, що переносять потерпілого на ношах (мал. 12), повинні йти не в ногу та короткими кроками, щоб запобігти поштовхам та гойданню нош. Під час пере­несення на ношах необхідно весь час спостерігати за потерпілим, за станом накладених пов’язок і шин. При тривалому перенесенні слід змінювати положення потерпілого, поправляти подушку чи одяг, покладений під голову, вгамовувати спрагу (виключення – травми живота), захищати від негоди та холоду. При перенесенні потерпілого на руках без нош потрібно йти в ногу, дрібними кроками, з дещо зігнутими колінами.

 

Мал. 13. Перенесення потерпілого одним рятівником:

а – підтримуванням; б - на плечах; в – на спині;г – на покривалі

Коли біля потерпілого знаходиться лише один рятів­ник, потерпілого можна переносити наступними способа­ми: підтримуванням потерпілого; нести потерпілого на руках, на плечах або на спині; тягти потерпілого на плащ-палатці, на простирадлі, на покривалі, на гілках тощо (мал.13).

Транспортна іммобілізація при пошкодженнях голови. Під голову і шию підкладають слабо надутий гумовий підкладний круг або камеру від легкового автомобіля, ватно-марлевий бублик, одяг, мішечки із піском, сіном тощо (мал. 14). Якщо рана голови знаходиться в потиличній області або є перелом кісток у цій зоні, то перевозити потерпілого потрібно на боку. У хворих з подібними травмами дуже часто спостерігається блювота, тому за ними необхідно постійно наглядати, щоб не допустити асфіксії блювотними масами.

 

Мал.14. Іммобілізація голови

Для шинування перелому нижньої щелепи вико­ристовують пращоподібну пов’язку, або дощечку, шмато­чок фанери або картону розміром 10 ´15 см.

Ушкодження хребта – є дуже небезпечними з огляду на вірогідність ушкодження спинного мозку. При ушкоджен­нях шийного відділу хребта використовують “ватно-мар­левий комір” (мал. 15). Треба, щоб краї такого коміра підпирали голову і були опорою для підборіддя, нижньої щелепи й потиличного бугра. Зробити подібний комір можна із рушника, халата, простирадла, картону, вати. Пе­ревозити таких потерпілих слід обов’язково у гори­зонтальному положенні та на жорстких носилках.

 

Мал.15. Транспортна іммобілізація при ушкодженнях шийного відділу хребта за допомогою картонного коміра: а – ви-кройка із картону; б – викройка, обгорнута ватою, мар-лею, із зав’язками; в – накладання та фіксація коміра

При травмах грудного та поперекового відділів хребта потерпілого транспортують у горизонтальному положенні на носилках зі щитом або на іншій твердій поверхні (дошки і т. ін.). З метою уникнення важких ускладнень перенесення та вкладання такого потерпілого на носилки, а також знімання його з носилок при перекладанні повинні виконувати 3-4 особи: один розташовує руки під головою і лопатками, другий – під попереком і тазом, третій – під ногами травмованого, четвертий (при його наявності) – підкладає носилки. Підіймати та класти потерпілого на ноші необхідно узгоджено, краще за командою.

Мал.16. Підіймання потерпілого

Брати потерпілого необхідно зі здорової сторони, при цьому ті, хто надає допомогу, повинні стояти на од­ному й тому ж коліні і так підводити руки під тіло потерпілого, щоб пальці з’являлись з іншого боку його тіла (мал. 16).

Непотрібно одразу переносити потерпілого до нош, а, не встаючи з колін, трохи підняти його, щоб будь-хто інший підсунув під нього ноші. Це особливо важливо при переломах – у таких випадках необхідно, щоб хтось підтримував місце перелому.

Знімати потерпілого з нош необхідно таким же чином, як і при укладанні на них.

Переломи кісток тазу нерідко супроводжуються ушкодженням тазових органів. При цьому потерпілий не може стояти, ходити, а лежачи – не може підняти витягнуту ногу; у місці перелому з’являються при­пухлість, сильні болі, крововиливи в пахову область. Таких хворих необхідно транспортувати на носилках з рівною поверхнею, що не прогинається, в положенні "жабки" – лежачи на спині із зігнутими в колінах та розведеними стегнами і м’якими валиками, підкладеними в підколінні ділянки. Широким рушником чи прости­радлом стягнути таз та верхні частини стегон і терміново доставити потерпілого в медичний заклад.

Переломи ребер характеризуються різким вира­женим болем у місці перелому, що посилюється під час вдихання повітря, кашлю, рухах грудної клітки. Під час таких травм можливе одночасне ушкодження внутрішніх органів (легенів). З метою іммобілізації переламаних ре­бер можна застосувати просту тугу бинтову спіральну пов’язку з “портупеєю” на грудну клітку. Перевозять та­кого потерпілого в напівсидячому положенні, на груди кладуть холодний компрес.

При переломах плеча та суміжних суглобів транспортна іммобілізація виконується за допомогою стандартної драбинчастої шини типу Крамера довжиною 120 см. Шину моделюють на непошкодженій кінцівці або на собі.

Спочатку на відстані, що дорівнює довжині передпліччя потерпілого (приблизно 40-45 см), згинають шину під прямим кутом. Далі той, хто накладає іммобілізуючу пов’язку, вигинає (моделює) шину на собі так, щоб верхній її кінець прилягав до спини. Змодельовану шину обережно прикладають до по­шкодженого плеча так, щоб рука прийняла фізіологічно зручне положення. Для цього плече виводять наперед, приблизно на 30°; у пахвову ямку вкладають валик із вати чи тканини. Бинтом фіксують кінцівку до шини на ділянці передпліччя й плеча. Руку фіксують за допомогою косинки, бинта чи краватки.

При переломах передпліччя, променево-зап’ясткового суглобу та кисті іммобілізація потребує виключення руху в ліктьовому і променево-зап’ястковому суглобах. Малу драбинчасту шину довжиною 80 см згинають під прямим кутом на відстані від кінців пальців до ліктьового суглоба ушкодженого передпліччя. При цьому верхній кінець шини не повинен бути нижче середини плеча. Кисть потрібно повернути долонею у бік тулуба, а в долоню вкласти ватно – марлевий валик для утримування пальців у напівзігнутому положенні. Прибинтовують шину по всій її довжині, а потім кінцівку підвішують на шию.

 

Мал.17. Моделювання шини

Для іммобілізації передпліччя можна також вико­ристати підручні тверді матеріали: палиці, шматки дошки, фанери, картону. Накладають їх по тильній та долонній поверхнях передпліччя.

 

Мал. 18. Транспортна іммобілізація драбинчастими шинами при пе­реломах стегна: а- підготовка шин; б- накладання шин

При пошкодженнях стегна і суміжних суглобів (мал. 18.) правильна іммобілізація досягається при вилученні руху одночасно у 3-х суглобах: кульшовому, колінному та гомілковостопному.

Шина повинна прилягати від пахвової ямки до підошви стопи із зовнішнього боку ушкодженої нижньої кінцівки. У даному випадку використовують шину Дітеріхса або 3-4 шини Крамера (дві – з боків, третю – знизу). Шини прибинтовують круговими витками бинта. У разі відсутності стандартних шин можуть бути використані підручні засоби: рейки, лижі, дощечки, пучки палиць та ін. предмети достатньої довжини. По мож­ливості стопу потрібно фіксувати під прямим кутом. Також можна використати аутоіммобілізацію.

При переломах ключиці можна застосувати декілька засобів транспортної іммобілізації:

  • накласти хрестоподібну (вісімкоподібну) бинтову пов’язку через пахвові ямки та спину. Під перехрест між лопатками слід покласти валик для відведення надпліччя назад;

        

 

Мал.19. Транспортна іммобілізація при переломах ключиці за допомогою палиці (а) та хрестоподібної пов’язки (б).

  • накласти по одному ватно-марлевому або тканинному кільцю на обидва надпліччя і, натягуючи, зв’язати їх на спині бинтами або краще – гумовою трубкою; зігнути обидві руки потерпілого в ліктях, відвести назад надпліччя і закласти за спину підходящу палицю так, щоб він утримував її в ліктьових згинах (мал.19). При цьому кисті рук зручно закласти за пояс штанів або ремінь. Транспортують таких хворих у положенні сидячи.

При переломах лопатки основна мета іммобілізації – створення спокою та усунення дії важкості руки й плечового пояса. Тому можна: підвісити руку на ушкодженій стороні тіла за допомогою хусткової пов’язки, при цьому руку згинають у лікті під прямим кутом, а у пахвову западину вкладають валик. Або прибинтовують ушкоджену руку до тулуба пов’язкою типу Дезо (мал. 20).

 

Мал.20. Способи фіксування ушкодженої руки за допомогою:

а – пов’язки Дезо; б – хустки; в – поли піджака

 

Забиття (садно) – це механічне пошкодження м’яких тканин без порушення цілісності шкіри. При забиттях характерний біль, викликаний пошкодженням нервових стовбурів та їх закінчень. На місці забиття з’являється припухлість з синьо-ліловим забарвленням шкіри (синяк). Для послаблення болю та зменшення припливу крові до ушкодженого місця необхідно якнайшвидше прикласти до цього місця холод (лід, сніг, холодний компрес), а потім накласти на нього тугу пов’язку.

Струс мозку виникає, зазвичай, при закритій черепно-мозковій травмі внаслідок удару голови. Мозкові тканини при цьому не пошкоджуються, але виникає тимчасове порушення роботи нервових клітин, втра­чається взаємозв’язок між різними відділами мозку, що проявляється порушенням його функцій. При цьому потерпілий втрачає свідомість на місці події (від декількох секунд до декількох годин), у нього виникає нудота, блювання, запаморочення, шум у вухах, упо­вільнюється пульс, знижується температура тіла. Часто такі хворі не пам’ятають, що з ними сталося. Таким потерпілим необхідно створити абсолютний спокій, при­класти до голови холодний компрес. Обов’язково транс­портувати до лікарні на носилках.

Синдром тривалого здавлювання розвивається при тривалому роздавлюванні тканин, найчастіше кінцівок, землею, уламками будинків; при обвалах у шахтах, при землетрусах, бомбардуваннях, залізничних або трамвайних катастрофах тощо.

Початкові ознаки синдрому проявляються через кілька годин після звільнення потерпілого від здав­лювання. У потерпілих виникають тяжкі порушення функцій серцево-судинної системи (частий слабкий пульс, низький артеріальний тиск), загальна загальмованість, повторна блювота.

У ранньому періоді потерпілі часто гинуть протягом перших двох днів від тяжких порушень кровообігу та інтоксикації організму продуктами розпаду тканин. Через 2-3 дні, в так званому проміжному періоді, найбільшу небезпеку становить гостра недостатність нирок.

У пізньому періоді, через 10 – 12 днів після травми, стан потерпілих поступово поліпшується, місцево поряд із зменшенням набряку тканин розвивається некроз, при тяжких стисканнях – гангрена кінцівки.

Категорія: Захист Вітчизни 11 клас дівчата | Додав: morozallaiwanowna | Теги: Техніка транспортної іммобілізації
Переглядів: 542 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]