Термінальні стани, їх характеристика - Захист Вітчизни 11 клас дівчата - Каталог файлів - Журавський НВК І-ІІІ ступенів

 
Головна » Файли » Захист Вітчизни 11 клас дівчата

Термінальні стани, їх характеристика
27.02.2016, 14:38

Внаслідок різного виду травм, сильного болю, втрати крові, нестачі кисню в організмі, при замерзанні та перегріві тощо можливе ураження центра свідомості – мозку. Ураження мозку приводить до різного роду термі­нальних станів.

Термінальним станом називають останні етапи життя людини, які межують зі смертю. До термінальних станів відносять передагонію, агонію й клінічну смерть.

Передагонійний стан характеризується розвитком гальмування у вищих відділах ЦНС. Проявляється за­темненістю або сплутаністю свідомості, ослабленим диханням, акроціанозом. Пульс слабкий («ниткоподіб­ний»), дуже частий або зовсім не промацується, ар­теріальний тиск не визначається, очні рефлекси збережені.

Агонія (грец. «боротьба») – характеризується гли­боким порушенням функцій вищих відділів нервової системи, особливо кори великих півкуль. При цьому спостерігається відсутність свідомості, різке порушення дихання та серцевої діяльності. Артеріальний тиск не визначається, дихання переривчасте, судомне, пульс ледве відчувається на сонних артеріях, очні рефлекси відсутні. Агональний стан може продовжуватися від декількох хвилин до декількох годин і закінчується клінічною смертю.

Клінічна смерть – це стан організму, що настає після зупинки серця та припинення дихання і про­довжується до настання біологічної смерті.

У стані клінічної смерті виділяють дві фази: фазу зворотності усіх змін організму в силу збереження об­мінних процесів у тканинах і фазу соціальної, або духовної, смерті.

Фаза зворотності усіх змін в організмі в стані клінічної смерті, при раптовому вмиранні, триває 4-5 хв., а в умовах низьких температур може тривати 10-15 хв. і довше.

Фаза соціальної, або духовної, смерті настає через 5 хвилин після припинення роботи серця або дихання, триває 3-5 хв. У цей період виникають незворотні зміни в корі великих півкуль, руйнуються її нервові клітини. Втрата функцій кори великих півкуль головного мозку називається декортикацією. У стані декортикації людину можна повернути до біологічного життя (відновити ди­хання, кровообіг, обмін речовин та ін.) в силу збереження життєдіяльності нервових клітин підкіркових життєво важливих центрів дихання і кровообігу, обміну речовин. Проте відновлення особистості людини неможливе внас­лідок зникнення умовних рефлексів, які є функцією кори великих півкуль.

Надання першої медичної допомоги (реанімації) людині в стані клінічної смерті може бути ефективним тільки у фазі зворотності всіх змін в організмі, тобто в перші 4-5 хв. після припинення роботи дихання і серця.

Біологічна смерть – незворотне припинення життєдіяльності організму.

Заходи, спрямовані на відновлення життя людини, яка перебуває в стані клінічної смерті або іншому періоді термінального стану називаються оживленням або реані­мацією (від лат. „reanimatio” – оживлення).

Заходи по оживленню, як правило, повинні бути розпочаті без вагань, не очікуючи прибуття швидкої допомоги, а тому дуже часто доля потерпілого залежить від людей, які знаходяться поруч в цей момент на місці пригоди, та від їх вміння ефективно виконати перші три етапи серцево-легеневої реанімації.

Перед початком реанімаційних дій слід прийняти рішення про їх необхідність, переконатися, що людина перебуває в термінальному стані, а не в стані біологічної смерті. Для цього потрібно знати ознаки життя та смерті.

Ознаки життя:

  1. Серцебиття визначають рукою або на слух в лівій частині грудної клітки, а також за пульсом на сонній чи на променевій артеріях. Нормальною частотою серцебиття дорослих людей вважається 70-76 ударів за хвилину.
  2. За рухом грудної клітини встановлюють дихання. Нормальною частотою дихання дорослих людей вважається 18 дихальних рухів грудної клітини за хв. Але іноді зробити це дуже важко, а тому наявність дихання можна визначити по запотіванню дзеркала, яке прикладають до носа потерпілого, або за рухом вати, піднесеної до ніздрів.
  3. При освітленні зіниці повинні звужуватися, а при затемненні – розширюватися.
  4. Рогівка ока волога та блискуча.
  5. Наявність позитивного рогівкового рефлексу – повіки живої людини стулюються при доторканні до рогівки ваткою або клаптиком паперу.

Ознаки смерті:

Сумнівні ознаки смерті – дихання та биття серця не визначається, відсутня реакція на укол голкою, відсутня реакція зіниць на світло.

 

Мал. 24.Ознаки біологічної смерті.

До очевидних ознак смерті відносять (мал. 24): по­мутніння рогівки ока та її висушування; стійка дефор­мація зіниці при стискуванні очного яблука між пальцями («котяче око»); через чотири години після смерті з’яв­ляється трупне заклякнення, яке починається з голови; через стікання крові в нижче розташовані частини тіла з’являються трупні плями синюватого кольору.

Реанімаційні заходи повинні в першу чергу відно­вити кровообіг та газообмін в організмі. А тому серцево-легенева реанімація складається зі послідовних етапів:

1) звільнення дихальних шляхів;

2) штучної вентиляції легень;

3) штучного підтримання кровообігу (зовнішній ма­саж серця);

4) проведення необхідних лікувальних заходів.

Четвертий етап здійснюють головним чином лікарі спеціалізованих служб швидкої медичної допомоги та відділень реанімації.

При зупинці дихання слід негайно застосувати штучну вентиляцію легень (ШВЛ) методом рот до рота, або рот до носа.

ШВЛ методом рот до рота здійснюють у такій по­слідовності. Хворого кладуть на спину на тверду поверхню із закинутою назад головою, підклавши під плечовий пояс валик. Надмірне відхилення голови назад може створити звуження дихального шляху, тому необ­хідно зменшити напруження тканин висуванням нижньої щелепи вперед. Для цього пальцями обох рук чи однієї руки тиснуть на висхідну частину нижньої щелепи потерпілого біля вушної раковини і висувають нижню щелепу вперед так, щоб нижні різці опинилися попереду верхніх. Той, хто надає допомогу, стає на коліна біля голови потерпілого. Одну долоню підводить під його шию, а другу кладе на лоба і відхиляє голову назад. Великим і вказівним пальцями руки, що лежить на лобі закриває ніс, стиснувши крила носа, робить глибокий вдих і, щільно охопивши своїм ротом рот потерпілого, швидко і глибоко вдихає повітря в його дихальні шляхи. Видих потерпілий робить пасивно, за рахунок еластичних сил своєї грудної клітки. При виразному пульсі штучне дихання проводять з частотою 12-16 разів на хвилину для дорослих і 20 – для дітей до стійкого встановлення самостійного дихання. Відсутність пульсу вимагає при­ступити і до одночасного проведення зовнішнього масажу серця.

У випадках, коли важко досягти герметизації ділянки губ або коли щелепи хворого міцно стиснуті, штучне дихання можна здійснювати методом “із рота в ніс”. Губи того, хто рятує, повинні щільно прилягати до шкіри навколо носа потерпілого, але не стискувати його. При вдиху рот хворого закривають, а при видиху неод­мінно відкривають, оскільки м’яке піднебіння може пере­крити сполучення з носоглоткою і припинити видих.

Для проведення серцевої реанімації (непрямого масажу серця) хворого вкладають на спину як і при штучному диханні. Той, хто надає допомогу, кладе до­лоню однієї руки на середню третину грудини (від­ступивши 3-4 см від краю, щоб не відламати мечоподібний відросток) (мал. 25).

Мал. 25. Місце упору основою долоні на грудині при проведенні зов-нішнього масажу серця.

Долоню другої руки кладуть упоперек і зверху на першу. Пальцями обох рук належить не торкатися хворого, їх слід тримати в підведеному положенні для зменшення ризику перелому ребер. Після цього роблять натискання на груди з такою силою, щоб грудна клітина стиснулася на 4-5см, а потім швидко відпускають для повернення у вихідне положення. При цьому руки не слід відривати від грудини. Ритм натискання і відпускання повинен бути 60-70 ударів за хвилину, що відповідає нормальному циклу серцевої діяльності. Масаж проводять до повного відновлення стійкої та самостійної серцевої діяльності, виразного пульсу на сонній та променевій артеріях.

Мал. 26. Серцево-легенева реанімація.

Якщо одночасно проводиться й штучне дихання, то при виконанні реанімації однією особою через кожні 15 натискань на грудину роблять 2-3 вдування повітря в легені потерпілого. Коли допомогу надають двоє, то один виконує штучне дихання, другий – зовнішній масаж серця (мал. 26). У такому випадку на одне вдування повітря роблять 4-5 натискувань на грудину.

Через кожні 2-3 хвилини оживлення слід робити коротку паузу (на 3-5 секунд) для контролю за відновленням серцевої діяльності за пульсом на сонній артерії.

У дітей масаж серця проводять тільки однією рукою, а у грудному віці – кінчиками двох пальців на нижньому кінці грудини з частотою 100-120 натискувань за хвилину.

Категорія: Захист Вітчизни 11 клас дівчата | Додав: morozallaiwanowna | Теги: Термінальні стани, їх характеристика
Переглядів: 218 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]